60-річний Володимир Кудрявцев четвертий рік живе у Центрі соціальної адаптації під містом Броди на Львівщині. Він оселився тут після смерті дружини Катерини. Пасинок Олексій Дедикін продав його однокімнатну квартиру.
Центр соціальної адаптації для колишніх в"язнів 1994 року в Бродах створив журналіст Ігор Гнат. Раніше на тому місці була ракетна база. Зараз у притулку 27 мешканців, четверо з яких — жінки.
Володимир Миколайович зранку пішов у Броди по корм для кота Васі. До притулку повернувся після обіду. Мешкає він у гуртожитській кімнаті разом із 60-річним Борисом Григор"євим. На маленькому столику лежать кілька пачок кави та індійського чаю, цукор, помідори. Ці продукти Володимир Миколайович купив за власні гроші — він отримує пенсію. Каже, що сьогодні ще має нарвати кропиви для свиней.
21 рік тому Кудрявцев одружився з Катериною Дедикіною. Жінка мала від першого шлюбу 7-річного сина Олексія. Чоловік усиновив хлопця. Поселилися в однокімнатній квартирі Володимира у Львові.
— Ми дуже добре жили з Катею, — згадує чоловік. — Вона працювала адміністратором готелю "Інтурист" (тепер готель "Жорж". — "ГПУ"), я — заступником оператора на котельні. Проблеми були з сином. Його в школі називали важкою дитиною. У мене своїх дітей не було, тому пасинка любив як власного. Олексій мене спочатку "дядею Володею" кликав, а потім "татом".
У той час я запив — тяжко було самому в квартирі
Після дев"ятого класу Дедикін вступив до ПТУ — хотів стати офіціантом.
— Але училища не закінчив, — каже Кудрявцев. — Три місяці повчився, зчинив бійку. Його та двох друзів вигнали. Олексій сидів без роботи — чекав поки в армію заберуть. Мати плакала, а я нічого не казав. Думав, армія його виправить.
Служити хлопця відправили в Росію, до міста Воронеж, бо Олексій має російське громадянство. Через два роки він написав батькам, що додому не повернеться. У Воронежі Дедикін одружився, в нього народилася донька Катерина. З першою дружиною жили недовго. В Олексія з"явилася друга сім"я, народилася донька Світлана.
У березні 2002 року Катерина Кудрявцева померла.
— У неї були проблеми з підшлунковою, — знімає окуляри та витирає очі Володимир Миколайович. — Лікар пропонував операцію, але вона відмовилася. Біль то стихав, то знову повертався. Олексій на похорон до матері приїхав. Я в нього не питав, чому з першою жінкою не живе. Думав: не моя то справа. Та й взагалі, я в той час запив. Тяжко було самому в квартирі.
Три місяці Володимир Кудрявцев ніде не працював. До нього в гості часто заходив друг Євген Матусов.
— Тобі треба кудись поїхати попрацювати, — казав він. — А то здохнеш під забором.
Євген запропонував податися до Луганська. Володимир погодився. Там влаштувався в бригаду, що робила цегляні паркани.
— Платили добре, — згадує Кудрявцев. — Але через півроку я повернувся до Львова. Треба було на могилку сходити, та й квартира пустує. Приїжджаю, відкриваю ключем замок, а замки — поміняні. Дзвоню в двері, виходить незнайома жіночка. Питає, хто я. Кажу, це моє житло, а вона мені ордер на квартиру показує.
За час відсутності господаря до Львова приїжджав Олексій Дедикін. Він приватизував квартиру і продав її. Із грішми вернувся в Росію.
— Не знаю, як він зміг це зробити, — дивується Володимир Миколайович. — У хаті ж тільки я був прописаний. Адвокат мені порадила подавати до суду. Але я не хотів судитися із сином. Вирішив написати йому листа. Відповіді не отримав.
Кудрявцев тимчасово поселився в Євгена Матусова. Потім пішов у чоловічий монастир.
— Горілка вже мені набридла, голова болить, — продовжує Володимир Миколайович. — У монастирі все розказав. Монах мене вислухав, а тоді каже: "Ми вам співчуваємо, але сюди беремо тільки молодих".
Біля Оперного театру Кудрявцев зустрів знайомого 50-річного Сергія Дімчишина. Той порадив звернутися до Центру соціальної адаптації. Тепер Володимир Миколайович у притулку рубає дрова та готує на зиму корм для худоби. Із тутешніми мешканцями спілкується рідко. У вільний час дивиться новини по телевізору.
— Нещодавно знову синові писав. Але від нього ні слуху ні духу, — тяжко зітхає. — Написав у футбольний клуб, де він працював. Відповіли, що вже звільнився.
5 
1
Коментарі