Минулого тижня відділ з боротьби торгівлею людьми Вінницької обласної міліції порушив кримінальну справу проти двох вихідців із Молдови, які вивезли до Москви 42-річного Олександра Несторука. Чоловіка змушували жебракувати у метро.

— Настояще кіно зі мною трапилося, — згадує Олександр.

Із дружиною 40-річною Олесею, синами: 8-річним Дмитром та Назаром, 6 років, він мешкає в хатині в селі Митинці Хмільницького району Вінниччини. Перебиваються разовими підробітками, раніше тримали корову. Сім років тому Олександр захворів на гангрену. Хвороба прогресувала. Лікарі ампутували чоловікові ноги й пальці на руках. Несторук отримав першу групу інвалідності. Родина жила на 785 грн його пенсії.

— Торік 10 лютого приїхали до мене два цигани, — розповідає Олександр. Він сидить у кімнаті на залізному ліжку. — Назвалися Кирилом та Миколою. Дали якусь цигарку. Від неї мені стало так добре, легко в голові, наче літру горілки випив. Кажуть, маємо в Києві автостоянку. Пропонували робити там за тисячу гривень. Нічого складного — натискати на кнопку, щоб шлагбаум відкривався.

За годину Несторук погодився їхати до столиці. Одразу ж і зібрався.

— А я відчула щось неладне, — каже Олеся. — Не хотіла пускати. Та Саша вперся: поїду і край! Узяв лише паспорт і ще деякі документи.

Чоловіка посадили у машину із затемненими вікнами. Завезли до Кривого Рогу Дніпропетровщини.

— Питаю, куди везете, а вони: "У Москві колись був? Будеш. Проситимеш гроші у метро", — згадує Несторук. — Документи забрали. Самі пішли у гостініцу спати, а мене в машині закрили. Хотів утекти, та не міг відкрити. Вранці поїхали в Кіровоград, звідти потягом до Москви.

Несторука занесли до трикімнатної квартири неподалік станції метро Отрадне. У ній мешкало три родини циганів. Чоловікові купили камуфляжний костюм, видали дощечку з коліщатами і два щитки. Змусили жебракувати в поїздах підземки.

Щодня напрошував по 1000–1200 гривень

— Надзіратєльніцею Микола поставив свою дружину Злату, — згадує Олександр. — Щоранку о 6.30 виносили мене на Отрадне, забирали о дев"ятій вечора. Щодня напрошував по 5–6 тисяч рублів (1000–1200 грн), Злата все витрясала. Мене майже не годували. На обід — пиріжок і пляшечка мінералки, ввечері — кілька бараболин. Видали ложку, чашку і тарілку. Щоб не переплутати зі своїми, бо ж я — бомж. Слава Богу, хоч не били.

Три дні Олександр жебракував. Втекти не міг, бо не мав документів. На четвертий цигани віддали йому копію паспорта — у метро постійно контролювали міліціонери.

— Тоді зрозумів: якщо не втечу зараз, шансу більше не буде, — каже чоловік. — Поки Злата вийшла курити, бистренько в електричку заскочив. Добрався до Київського вокзалу, там у міліції все розказав. Вони сказали нажебракувати гроші на білет. Дивлюся, аж тут Злата йде. Каже: "Леся дзвонила, повертайся додому". Я відмовляюся, бо знаю, що ніхто не дзвонив.

Олександр Несторук назбирав гроші, купив квиток і повернувся додому.

×