У селищі Довбиш Баранівського району на Житомирщині 75 відсотків мешканців польського походження. Майже половинна населення визнає католицизм.
Селище розташоване за 60 км від обласного центру. Завдяки зручному сполученню з великими населеними пунктами сюди легко доїхати маршруткою.
На перший погляд у Довбиші нічого не видає наявність великої польської громади.
"Поляків тут видно з домашніх традицій, і ми ходимо до костьолу. Але у Польщі побачив, що наші і їхні традиції дуже відрізняються. Тут вони змішані з православними. В родині польською не спілкуємося. Хіба чув її від прадіда з прабабою. Переважно говорили нею між собою. У родині польську поглиблено вивчали лише я і мама", - розповідає 18-річний Роман Метельський. Він навчається на фізика у польські Лодзі. Має "карту поляка".
За останнім переписом населення на Житомирщині живе найбільша польська громада в Україні - з 50 тис. осіб. За нею - Хмельницька та Львівська області.
У 1925-1935 роках Довбиш, тоді - Мархлевськ, був центром Польського національного району. Його сформували з навколишніх польських сіл.
"У 1937-1938 роках тут були суцільні депортації поляків. Я став про це спілкуватися з місцевими. Не всі були свідомі того, що з їхніми предками таке відбувалося, - розповідає отець Вальдемар Павелець, настоятель костелу Матері Божої Фатімської у селищі. Він народився у Польщі та 27 років там прожив. - Сьогодні зустрічаються старші, які бояться повернення тих часів, і що їх будуть переслідувати. Тому не хочуть давати інформацію.
Раніше не виставляли на показ свою польськість. Збиралися по хатах, молилися. Комуністична влада їх переслідувала за це. Були публічні висміювання, дітей - у школах на лінійках.
УПА? Є свідчення, що були спроби організувати групи з наміром мордувати поляків. Але тутешні українці казали: "Ні, не підемо на це. Ми добре живемо з поляками". Люди тут досі між собою живуть дуже мирно.
Жодного разу у мене ніхто тут не запитав щодо польського закону про Інститут національної пам'яті. Людей це не торкається.
Українська сторона звертає увагу на те, що закон передбачає покарання, коли хтось буде сумніватися у злочинах УПА щодо поляків. Ізраїльська сторона вважає, що поляки хочуть очистити свою історію, і всюди говорити, що не брали участь у Голокості. Обидва погляди - викривлення закону. Бо там не написано, що поляки не приймали участі у Голокості і що не співпрацювали з німцями. Бо були такі люди, які колаборували і видавали євреїв.
В Україні ви не зустрічали ситуацій, коли ЗМІ називали Аушвіц польським концтабором. Натомість у західному світі таке трапляється. Кілька років тому Обама вжив визначення "польські концтабори". Поляки мали право на це обуритися. Для цього і є закон про ІПН".
Життя польської общини зосереджено при костелі. Його сучасна біла споруда височить над хатами та городами.
"Ідея храму виникла у 1990-му році, - говорить отець Вальдемар. - Тут жило багато католиків, але не було храму. Люди доїжджали до найближчих костелів за 70-90 кілометрів".
Всередині храм має високі білі стіни та скромне оздоблення. У вівтарній частині - скульптура з сюжетом об'явлення Богородиці у португальській Фатімі. По центру - престол, на якому Іван Павло ІІ звершував службу в Києві у 2001 році. У бічній каплиці - фігура Матері Божої Фатімської, яка стояла на сцені останнього Майдану.
"Фігуру Діви Марії з Фатіми привезли з Португалії. Це був подарунок мамі отця Олександра Мілевського - будівничого храму. Вона стояла у неї вдома в Житомирі, - продовжує настоятель. - Забирати фігуру 13 жовтня 1990 року поїхало з Довбиша п'ять автобусів. 13 кілометрів, від повороту на трасі, її несли до селища на руках. Це була перша тут релігійна маніфестація від часів Жовтневої революції. Люди не вірили у таке диво.
Від нас на сцену Майдану привезли фігуру Матері Божої Фатімської. Про це попросили люди з молитовного намету. Говорили, що читають Фатімські об'явлення. У них знаходять, де Богородиця у Фатімі говорила про речі, які нагадували події на Майдані. 17 лютого я завіз туди фігуру. Наступного дня почалася зачистка".
Читайте також: Дуда просить суд перевірити статті про українських націоналістів
На храм до костелу з'їжджаються усі католики Житомирщини та інших областей. Костел є санктуарієм - особливим храмом, виділеним через культ Матері Божої Фатімської. При храмі діють гуртки для дітей, вивчають англійську та польську мови.
"Частина вивчає польську, щоб здати екзамен на "карту поляка", - продовжує отець Вальдемар. - Приходили люди, які ніколи не будуть її використовувати. Говорили, що вони і їхні батьки завжди мріяли мати документ, де буде польською написане їхнє ім'я. Але бажання звідси виїжджати ніколи не мали".
"Карту поляка" у Довбиші мають до третини населення, каже селищний голова Юрій Домашин. Молодь часто вивчає мову, аби їхати до Польщі на роботу чи навчання.
"Багато виїжджає на заробітки до Польщі чи просто до міста, - каже Юрій Домашин. - За одну й ту саму роботу в Києві платять у 2-4 рази більше, ніж у нас.
У мене була розмова з чоловіком, йому за 60 років. Хвилюється, що нема у селищі футбольної команди. Раніше 11 чоловік з футболістів працювало на фарфоровому заводі, бо зарплата була більша, ніж на будівництві у Києві. А сьогодні - у 2-3 рази менша, офіційно - мінімальна, і півтори тисячі доплачують".
Робочі місця у селищі також дають психоневрологічний школа-інтернат, хлібзавод, лісництво, транспортне підприємство, сучасне технологічне підприємство "Явір" з виробництва котлів та фермерське господарство.
"З Польщею не хочу пов'язувати майбутнє. Наче й своє, але не своє, - додає Роман Метельський. - Розумію проблему, що всі звідси виїжджають. Я хочу повернутися і щось змінити".
Під час перепису населення 2001 року в Україні нарахували 144 130 поляків. Розселялися перш за все на Правобережжі та Східній Галичині. Становили значний відсоток на теренах сучасної України ще за часів раннього середньовіччя.
2 
1
Коментарі