Гайсинчанин Віктор Левенець із дитинства захоплюється фотографією. Має в колекції понад 30 тисяч аматорських світлин. Знімає природу, пейзажні композиції, давні та сучасні церковні пам'ятки Гайсинщини.
Має основну роботу — з 1995 року працює електриком у районному відділі поліції охорони.
— За весь час жодного разу не змінив професії, — каже Віктор Левенець, 44 роки. — 1993 року закінчив вінницьке училище №19 і повернувся додому. За два роки розпочав трудову діяльність електриком із ремонту та обслуговування охоронних систем. Уже п'ятий рік, як здебільшого сам виконую роботи. Доводиться їздити не тільки Гайсинським районом, а й Теплицьким, Іллінецьким. Коли сонячно й тепло, сідаю на власний мопед та їду виконувати замовлення.
З класу шостого зацікавився географією та картами. Завжди хотілося побувати в різних місцях та зафіксувати їх на плівку. Уперше взяв у руки батьківський фотоапарат ФЕД 5В (виробляли в Харкові з 1975-го до 1991 року. — Газета.) у чотирнадцять років. Відтоді й фотографую. Освіти, як правильно знімати, не здобував. Знання отримував самотужки — шляхом експериментів.
Віктор замовкає. Поправляє сірого картуза.
— На відміну від більшості гайсинських фотографів ніколи не знімав на замовлення весілля, хрестини, дні народження, — продовжує. — Якщо й робив такі світлини, то лише родичам. Мені важливий сам процес фотозйомки, сюжетність кадру, а не гроші. За весь час не продав жодної фотографії.
Займається також макрофотографією — напрямком, де дрібні об'єкти відображаються у великому масштабі.
— Для такої фотозйомки потрібно спеціально налаштувати апаратуру і бути дуже уважним. Уміти правильно вибирати освітлення, — веде далі фотограф. — Найголовніше — мати величезне терпіння.
Подобається фіксувати в кадрі історичні пам'ятки рідного краю. Маю велику підбірку світлин, де зображено давні й сучасні церковні пам'ятки Гайсинщини.
Процес обробки фотоплівки тривалий, займав багато часу. Дружина Оксана часто сердилася, що мало чим допомагаю по господарству. Усе змінилося, коли 2007 року придбав цифровий фотоапарат. На той час до мого хобі дружина вже й звикла. Зрозуміла, що не вдасться переконати й відмовити від улюбленої справи.
Фотографування приваблює тим, що вдається зафіксувати мить краси світу, який нас оточує. Бути фотографом — це не просто взяти в руки фотоапарат. Потрібно відчувати, майже на грані, родзинку сюжету чи обраної картинки.
— Скільки маєте точно світлин у колекції? — питаю.
— Кілька років тому діти захотіли підрахувати. Нарахували понад 30 тисяч, але є старі матеріали, які досі не оброблені. Тому конкретне число назвати не можу.
Сьогодні дуже часто телефонують із різних журналів і просять дозволу на використання моїх світлин. Найчастіше з видання "Сад і город". Ніколи не був проти. Гонорарів не беру.
Із дружиною виховують трьох доньок — Анну, Альону та Вікторію.
8 
Коментарі