У музеї гончарства села Опішня Зіньківського району 78-річний Микола Пошивайло робить макітру із глини на гончарному крузі. За процесом спостерігають учасники міжнародного гончарного симпозіуму, який проходив з 7 по 11 липня.
— Люблю робити побутовий посуд, сувеніри, — розповідає Микола Пошивайло. — Глину беру в місцевому кар"єрі. Змочую, кладу на круг і вибираю сміття. Потім качаю на лаві, як ото жінки тісто вимішують, вибираю камінці. Беру кусочками й роблю кулі потрібного розміру. А тоді вже кидаю на круг і роблю, що треба.
Чоловік каже, що навчитися гончарству не складно. Та не кожному вдається:
— У мене був товариш, разом вступали вчитися. Але скільки він не вчився, у нього нічого не виходило. А пішов у комбінат столяром, так чудові вироби виходять. Мої батько, дід, прадід були гончарами. У кожній сім"ї було так: який батько був спеціаліст, таку й дітям давав професію. Батько малими заставляв нас робити свистики, а потім посуд. Продавали. З того й жили.
Онуки Пошивайла гончарством не займаються.
— Як приходять у гості, дам кусок глини, то щось ліплять, — каже. — А сини Сашко й Юрко більше наукою займаються. Усе обіцяють, що гончарюватимуть.
Син майстра 49-річний Олесь — директор інституту керамології та науковий співробітник музею гончарства в Опішні. Він співорганізатор симпозіуму, на якому науковці й керамісти з Полтавщини, Харківщини, Львівщини, Донбасу та Росії обговорювали проблеми гончарної освіти.
— Ми зібралися, щоб спробувати зупинити повальне знищення мистецької освіти в Україні, — говорить Олесь Пошивайло. — З кожним роком скорочується фінансування й держзамовлення на підготовку фахівців-керамістів. За останні роки ми втратили гончарні заводи "Керамік" і "Художній керамік" в Опішні. У Львові на очах втрачаємо кераміко-скульптурну фабрику. Прилавки магазинів завалені китайським ширпотребом. А талановиті керамісти не бачать перспективи й займаються іншими видами мистецтва.
Чоловік каже, що змінити ситуацію може ініціатива зацікавлених людей і митців:
— Україна, як і інші держави, цікава своїм мистецтвом, а не економікою. Іноземці їдуть дивитися не на українських бізнесменів чи припортові заводи. Їм цікаво, як люди утверджуються в цьому світі, що створюють.
На симпозіумі презентували тритомне видання про гончарні школи України "Гончарний здвиг Донбасу". У ньому йдеться про Макаровоярівську керамічну школу із села Макарів Яр Луганщини. До початку 2000-х про цей гончарний осередок майже ніхто не знав.
Тритомник можна придбати за 200 грн у музеї гончарства в Опішні. За деякий час книжку продаватимуть у Львові й Києві.
2 
1
Коментарі