На фото 1942-го Михайло Колодяжний перед вильотом на бойовому літаку сфотографувався в Севастополі, аби відправити знімок батькам. Нині чоловік живе в Нових Санжарах, йому 88 років.
20-рiчним юнаком вiн 1941-го закiнчив льотну школу й одразу на передову. Служив у морськiй авiацiї, воював на Чорному морi, в Передкавказзi i на Кавказi, потiм на територiї Румунiї. Був радистом гiдролiтака окремої авiаескадрильї. Додому з війни повернувся з орденами Великої Вiтчизняної війни та Червоної Зiрки, з багатьма медалями.
— Не раз смерть дивилася у вiчi, — розповiдає ветеран. — Перше поранення в голову, ось i досi шрам над бровою. Вдруге руку зачепило, бiля лiктя. Втретє ранило в живiт, було те в 1942 роцi. Вiдправили мене тодi в госпiталь, довго хiрурги голови ламали: не знали, що робити, бо куля десь у нутрощах загубилася. Скiльки живу, стiльки й давала про себе знати.
Після війни Михайло Антонович тривалий час очолював районний вiддiл статистики в Нових Санжарах, завiдував вiддiлом кадрiв у райспоживспiлцi.
— Торік восени Михайловi стало зле, температура пiднялася i нiчим не могли її збити, — додає його 80-річна дружина Нiна, бо чоловiковi важко говорити. — Подивився хiрург i тiльки руками розвiв — вiк такий, що не до операцiї.
Оперувати взявся молодий завiдувач хірургічного відділення райлiкарнi Iван Бадюля. Вiн вилучив потрухлу вiд часу кулю, вивiльнив її вiд оболонки, сфотографував на згадку.
— Куля завбiльшки з мiй палець, — розказує лікар. — Хотiв вiддати Михайлу Iвановичу. А вiн каже: я їх набачився в свiй час, вiзьми собi на сувенiр. Але куля на свiжому повiтрi швидко потрухла.
Колодяжний зараз почав втрачати слух, ходити далеко не може, ноги болять.
Кiлька рокiв тому помер їхній син Валерiй. Він служив у мiлiцiї, працював юристом. Родичаються невiстка та онук.
8 
35413
Коментарі