Поспілкуватися з Левком Лук"яненком, 79 років, домовилися після його інтернет-конференції в газеті "Обозреватель". Але та затяглася — легендарний політик отримав близько 80 запитань. Добросовісно відповідав дві години. Став поспішати.
— Давайте поїдемо в Асоціацію дослідників голодоморів, там поговоримо, — запропонував.
Узяли таксі. Спілка тулиться в тіснуватих кімнатках на Печерську. Під стінами — стоси книг.
Зараз не думаєте, що текст Акта проголошення незалежності треба було написати якось інакше?
— Сьогодні за тих самих обставин я написав би той самий текст. Головне тоді було — проголосити Україну незалежною державою... Узяв зошита, покликав Леонтія Сандуляка, хоча він і не був депутатом. Коли ми сіли, я сказав: має бути мінімум слів. Нам треба написати такий документ, який не викличе суперечок. Це має бути максимально короткий текст. Бо якщо напишемо довший, він може спричинити дискусію, яка затягнеться на тиждень. Тим часом страх у комуністів пройде (тоді вони боялися, що можуть сісти за участь у заколоті).
Отже, я написав текст. Пішов із ним на засідання Народної Ради. Зібралося там чоловік 60, може трохи менше. Виступив з ідеєю якомога коротшого тексту. Потім говорили Сергій Головатий, Дмитро Павличко, підправляли... Звичайно, якби не було загрози, що все зірвуть, що є гарантована згода більшості Верховної Ради, то треба було б писати по-іншому. Дати більшу історичну довідку, ширшу характеристику політичним силам і підвести до того, що проголошуємо від-род-жен-ня, — каже по складах. — Не проголошення, а відродження української державності. У моїй чернетці це було. Не пішло. Здається, Павличко зауважив: "Комуністи зараз скажуть: якого відродження — петлюрівщини?". Та вони ж Петлюру ненавидять. Тому переписали на проголошення.
Події тих двох днів викликають лише позитивні спогади, чи все ж таки якась ложка дьогтю була?
— Усяке велике щастя має якусь тінь. Були малесенькі неприємності. Але я це пережив і забув. Залишилося головне — величезне свято для мене і для всієї України.
Що маєте на увазі під словом "неприємності"? Хтось не надто достойно поводився?
— Так, — ствердно киває Левко Лук"яненко. На прохання назвати прізвища усміхається:
— Коли виключите диктофон — скажу...
Як тоді відзначили свій день народження?
— Я за нього геть забув... Було засідання у Верховній Раді, потім мітинг перед парламентом. Тисяч 30 людей прийшло, я там виступав. Потім пішли на майдан Незалежності, знову повернулися до парламенту. А ввечері всі зібралися на Софійському майдані. Там поставили озвучення, включили всі радіостанції України... Коли стемніло, годин 11, мабуть, було, я зачитав Акт проголошення незалежності всьому українському народові.
А додому приїхав десь коло 12-ї. Заходжу — стіл накритий, жінка приготувала закуску, випивку. Кажу: чого це? Вона: та в тебе ж день народження! Потім команда ввалилася, Центральний провід Республіканської партії.
На свої роки Левко Лук"яненко має гарний вигляд. Ніби й не було тюрем і таборів.
Тарас Чорновіл від батька недалеко відійшов
— По-перше, я ніколи не заздрив нікому іншому, — розкриває секрети. — Якщо заздрив, то незалежності Франції чи Канади. По-друге, ніколи не відчував, що не за те взявся. Я завжди знав — іду правильним шляхом. Ніколи не розраховував, що житиму вічно. Для мене важливо було як жити, а не скільки. Бо скільки — це залежить не від мене, а від Бога. І ще одна причина — я багато років провів при низькій температурі. Звісно, дуже погано сидіти в холодній тюрмі. Але на холоді уповільнюються хімічні та біологічні реакції. Зараз почуваю себе порівняно добре ще й тому, що довгі роки тряс зубами.
Табори сняться?
— Ні. Може, за ці 15 років раз-два наснилися, та й усе.
Ви стільки років відсиділи за Україну, а зараз в опозиції. Віктор Янукович сидів у тюрмі за зовсім інше — і тепер при владі. Є відчуття великої несправедливості чи гіркоти?
— Тут не моя особиста проблема, а політична. Нація дозволила стати над собою людині, яка і про професора брехала, і була двічі засудженою. Якщо колишнім засудженим не можна бути міліціонером чи міністром внутрішніх справ, то як можна бути прем"єром, який керує і міністром, і міліціонером? Абсурд якийсь. Нерозбірливість і непослідовність нашого суспільства...
Правління Кучми принесло реальну загрозу незалежності України. Чи може до цього ж призвести уряд Януковича?
— Ні, — переконливо повторює кілька разів. — Якщо навіть знизу Партія регіонів складається з людей мало патріотичних, що прагнуть створення якогось нового союзу, то у верхівки своя атмосфера — державницький дух тут сильніший, ніж в областях. Тому вони не зможуть довести Україну до загрози незалежності. До того ж є наш опозиційний блок із 123-ма депутатами, є патріотичні люди в "Нашій Україні". Утворюється опозиційне міжфракційне об"єднання, здатне чинити опір. Наша опозиція не така слабесенька, щоб з нею можна було не рахуватися.
За радянських часів вас оточували готові жертвувати заради України однодумці. Чи багато таких серед сучасних політиків із вашого теперішнього оточення?
— У Верховній Раді є такі, що пішли б захищати Україну зі зброєю. Не хочу називати прізвищ, бо когось назву, когось пропущу. Але вони є. Та й не тільки в парламенті, а й поза його межами. Є в нашій Республіканській партії. Багато молоді...
Якби сьогодні був живий В"ячеслав Чорновіл, в якому таборі він опинився б?
— Чорновіл був яскравою особистістю. Але для нього дуже багато важила влада. 1994-го року він взяв гроші від радника президента і почав випускати газету "Час". Газета була добра, антикомуністична — але ж хто платить гроші, той і замовляє музику. Коли працювали над Конституцією, було створено дві комісії — парламентська й президентська. Чорновіл підтримував президентський варіант проекту Конституції. Це було вкрай погано, бо в другому пункті пропонувалося винести її на референдум. Катастрофічна пропозиція! Люди були тоді страшенно пасивними. Прийшло б відсотків 25, у світі говорили б — українська нація недержавотворча і таке інше. А Чорновіл підтримував цю ідею. Так що не все просто. Думаю, Тарас від батька недалеко відійшов.
1927, 24 серпня — народився в селі Хрипівка Городнянського району Чернігівської області
1944 — служба в Червоній армії
1958 — закінчив юридичний факультет Московського державного університету ім. Ломоносова
1959 — організував Українську робітничо-селянську спілку
1961 — засуджений до смертної кари, згодом вирок замінено на 15 років ув"язнення
1976 — один із засновників Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод
1978 — засуджений на 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання
1988 — голова Української Гельсінської спілки
1990 — голова Української республіканської партії, народний депутат України
1991, 23 серпня — написав Акт проголошення незалежності України
1992 — посол України в Канаді
1998 — голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні
1994, 2002, 2006 — обраний народним депутатом України
2 
1
Коментарі