— Ми легко отримали незалежність — без бойових дій і жорсткого протистояння. Але, на жаль, не сталося швидких змін, — каже 57‑річний Олександр Турчинов, секретар Ради національної безпеки й оборони України 2014–2019 років.

Як почувалася українська економіка в перші роки незалежності?

— 99 відсотків засобів виробництва належали державі. Ця монополія працювала в плановій економіці, що зруйнувалася. Вихід із рубльової зони, паніка, безробіття, зупинка потужних підприємств відбувалися одночасно. Довелося в епіцентрі руйнівних подій вчитися й працювати.

Як президент Леонід Кравчук взаємодіяв із Верховною Радою й урядом?

— Була комуністична більшість і демократична опозиція — неструктурований "холодець" без фракцій. Парламент важко приймав рішення. І тоді уряду надали право ухвалювати декрети (правові акти із силою закону. — ГПУ). Фактично Кабмін ставав законодавчим органом. Навіть хибні кроки можна виправити. Гірше було стояти на місці.

Конституція 1996 року нібито обмежила права президента. А реально?

— Я так не сказав би. Вона створила президентсько-парламентську республіку.

До ухвалення Основного закону влада була сконцентрована в руках президента. Він визначав порядок денний. За рахунок декретів центр ухвалення рішень змістився до Кабміну. Але Конституція знову в центр поставила президента. Він отримав юридичний контроль над урядом. Визначав, хто буде прем'єр-міністром і міністрами. Під ним була вся вертикаль виконавчої влади, зокрема місцеві адміністрації. Призначення суддів робило й судову владу залежною. І генпрокурора теж призначав президент. Мав контроль над усім силовим блоком. І це Кучма використовував у політичних цілях.

Леоніда Даниловича називають батьком олігархів. Погоджуєтесь?

— Його "Велика приватизація" зростила бізнес-прошарок олігархів. Між вузьким колом розділили величезні ресурси державної власності й заблокували прихід потужних іноземних компаній.

На що він перетворив інститут президента за другого терміну?

— На силову дубину для знищення опонентів. Саме Кучма започаткував використання силовиків проти політичних опонентів. Тоді можна було позбутися не тільки свободи, а й життя. Масові протестні рухи стали відповіддю на свавілля. Я категорично був проти узурпації влади Кучмою й пішов в опозицію. Проти мене відкрили сім кримінальних справ — намагання незаконно захопити владу, масові заворушення, опір силовим структурам. Тричі до парламенту вносили подання на мій арешт.

Віктор Ющенко з рік мав повноваження Кучми.

— І скористався ними, щоб відправити прем'єр-міністерку Тимошенко у відставку. Це призвело до кризи й реанімації Януковича після нищівної поразки проросійських сил 2004 року.

2006‑го Україна вже була парламентсько-президентською республікою. Набули чинності зміни до Конституції, і пройшли парламентські вибори. Але Рада все одно заблокувалася.

— Програми партій Тимошенко та Ющенка не відрізнялися. Але внутрішнє протистояння не дало зцементувати ці політсили в коаліцію. БЮТ, "Наша Україна" й соціалісти не могли розподілити посади прем'єр-міністра та голови Верховної Ради. І "Партія регіонів" на чолі з Януковичем завербувала соціалістів, пообіцявши місце спікера Морозу. Замість демократичної коаліції виникла комуністично-соціалістично-олігархічна. Вона сформувала уряд на чолі з Януковичем, намагалася змінити Конституцію.

Як би ви описали період його президентства?

— Корумпований авторитаризм. По-перше, він фактично зґвалтував Конституцію. Це була реальна узурпація влади. По-друге, повністю відновив контроль над силовим блоком, виконавчою владою й судовою.

Початок і літо 2014 року — Росія окупувала Крим і частини Донецької та Луганської областей. Як тоді втримали країну?

— Не було ніякої влади, а проти нас розв'язали війну на всіх фронтах. 20 лютого 2014 року весь Київ був у крові, а росіяни почали окупацію й взяли під контроль всю критичну інфраструктуру Криму. Парламент тоді був єдиною легітимною керівною ланкою в державі. Опозиційні політики вже фактично перетворилися на владу й підтримали мою кандидатуру як керівника штабу Майдану на посаду голови Верховної Ради. Потім став виконувати обов'язки президента, також — прем'єр-міністра уряду.

Мрія багатьох українських політиків.

— Одна справа — необмежені повноваження. Інша — повна відсутність ресурсів, інструментів. Ти — верховний головнокомандувач без боєздатної армії. У тебе зруйнований сектор безпеки, оборонно-промисловий комплекс. Очолив уряд, а на рахунку в казначействі було приблизно 100 тисяч гривень на всю країну та величезні борги. Ти не маєш жодного міністра, місцевих адміністрацій. У цих умовах треба захищати країну від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Росіяни вважали, що ми не впораємося і хаос не зупинимо. Але в нас не було виходу. Почали швидко відновлювати владу.

Я наївно сподівався, що стратегічні партнери допоможуть нам. Але коли ми звернулися по захист, нам відповіли: "Друзі, сприятимемо тільки дипломатично". Я попросив: "Дайте хоча б зброю, шоломи, бронежилети". У відповідь: "Ні, не можемо дратувати Росію". Ми сам на сам залишилися з військовою агресією ядерної країни.

1 березня російський парламент дозволив Путіну вводити війська в Україну. Я наказав залишкам наших військ у Криму тримати оборону, а невеликі підрозділи, які зміг зібрати Генштаб, кинути на схід і на північ для протидії вторгненню. Хлопці, які залишилися вірними присязі в Криму, дали нам місяць на мобілізацію, реанімацію армії й оборонної промисловості. Плани РФ на руйнацію країни зсередини провалилися. Коли сепаратистські заколоти майже придушили, Москва почала війну на Донбасі.

Як ви з депутатами працювали?

— Нахрапом. Просто брав та ламав. Я змушений був відкинути регламентні норми. Наприклад, закон "Про Національну гвардію" зранку підписав як автор. В обід парламент його ухвалив в обох читаннях. Я підписав як голова Ради та президент. Вже після обіду документ надрукували. Мабуть, це рекорд.

Яка модель влади для України оптимальна?

— За нинішньої в президента завжди є спокуса "підминати" виконавчу владу. Вона працює за його рішеннями, а він формально не несе відповідальності. Модель класичної парламентської республіки притаманна історично й ментально для нашої країни. До неї маємо йти. Ключовим є баланс: уряд — парламент, а президент повинен займатися оборонними й міжнародними справами.

Як опишете країну часів Порошенка?

— Зробили не все, але багато. І ці інституції працюють, попри намагання згорнути їх. І міжнародні, й оборонні, й антикорупційні — все це створено в наші часи.

Чому Петру Олексійовичу не вдалося отримати другого терміну?

— Головне — це програна інформаційна війна. Багато хто повірив тезам російської пропаганди, що "війна продовжується, тому що влада на ній заробляє". Саме вони були головними в агітації Зеленського. Сподівання на швидке й просте вирішення складних питань знову завело нас у глухий кут.

Чим є система влади епохи Володимира Зеленського?

— В нього необмежена влада. Перший президент, політична сила якого має монобільшість у парламенті й може ухвалювати будь-які рішення. Контролює уряд і всі силові структури. Намагається встановити контроль над антикорупційними органами й судами. Це небезпечна для країни тяга до монополізації влади й авторитаризму. Або твоя діяльність базуватиметься на законах і Конституції, або бажання підлаштувати їх під себе призведе до колосальної кризи, як було в Кучми та Януковича.

З другого боку — відсутня реальна стратегія розвитку України, європейської та євроатлантичної інтеграції, як повинна працювати влада, як протистояти агресії.

Син Кирило добровольцем служив у Нацгвардії

Олександр Турчинов народився в Дніпропетровську. Закінчив металургійний інститут. На комбінаті Криворіжсталь працював вальцювальником і майстром виробництва.

Був депутатом Верховної Ради п'яти скликань.

Під час помаранчевої революції керував виконкомом Комітету національного порятунку. 2005 року очолив Службу безпеки України. 2007–2010‑го був першим віцепрем'єр-міністром України. Після ув'язнення лідерки "Батьківщини" Юлії Тимошенко керував партією.

Під час Революції гідності очолював Штаб національного спротиву.

Після втечі Януковича та всього керівництва країни зайняв пост голови Верховної Ради. У лютому 2014‑го мав абсолютну владу, виконуючи обов'язки президента, прем'єра та всього уряду. У 2014–2019 роках був секретарем Ради національної безпеки й оборони України.

Написав п'ять книжок. За мотивами трилеру "Ілюзія страху" 2008‑го зняли фільм.

Дружина 51‑річна Ганна Турчинова викладає в Київському педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Син 27‑річний Кирило закінчив аспірантуру Інституту законодавства Верховної Ради України. В липні 2014‑го — грудні 2015 року добровольцем служив у ­Нацгвардії.

×