В Україні все розкрадається відповідно до законів. Чому? Бо злочинні угруповання, які називаються політичними партіями, приймали і приймають винятково таке законодавство, за яким грабується народ і збагачуються можновладці.
Серед ще не повністю розкраденого — сільськогосподарські землі, обіг яких обмежено мораторієм. Його колись впровадили на півроку начебто для підготовки закону, що мав би захистити селян від обезземелення. Але минуло вже понад 16 років, а такого закону не ухвалено.
Тим часом проблеми земельної реформи, мораторію та його скасування активно використовують для політичних спекуляцій. Ці теми в українському суспільстві є чи не найбільш дискусійні й заплутані. А земельна корупція є тотальною.
Міф про земельний ринок
"Відкриття земельного ринку" обговорюється досі. Багато хто вважає, що його нема, бо діє мораторій. Хоча насправді з початку 1990-х землі всіх категорій купуються й продаються.
Це стосується і значної частини сільськогосподарських земель: для ведення фермерського господарства, особистого селянського, для садівництва, оптових сільськогосподарських ринків, присадибних, дачних ділянок. Мільйони гектарів продаються й купуються, обмінюються, передаються в заставу тощо.
Із ринку вилучені лише селянські землі для товарного виробництва. Але й вони не в обігу лиш офіційно. Насправді, їх купують і продають за різними схемами. Діє так званий тіньовий ринок підмораторних сільгоспземель.
Політики перетворили землю і земельний ринок на корупційну годівницю для себе і на муки для людей. Селян не просто позбавили конституційного права розпоряджатися власною землею і не дають скористатися нею навіть за смертельної потреби. Їх понад 16 років під прикриттям мораторію тримають за кріпаків. А надалі планують взагалі залишити без землі.
Кому треба мораторій
Саме під час дії мораторію утворився "сільський хрест" — пішов угору великий агробізнес, піднялися й розбагатіли агрохолдинги, а лінія сільського буття пішла перехресно вниз. Почалося масове скорочення виробництва продукції в селянських дворах, село стало стрімко деградувати. Мораторій був задуманий і впроваджений олігархами у власних інтересах.
Мораторій треба тим, кому не потрібен селянин, але потрібна його земля.
Політики, які пропонують продовжити його до 2025 року чи до іншого далекого терміну, це — вороги селян.
Потрібен жорсткий закон
Однак скасування мораторію в умовах корупційного земельного законодавства й пануючого в країні розгулу свавілля було б злочином. Зараз олігархату доцільно відмовитись від нього, бо мораторій зіграв свою роль, — допоміг створити земельні банки на сотні тисяч гектарів і тепер заважає їм остаточно заволодіти всією сільгоспземлею для товарного виробництва.
Влада найближчим часом може скасувати мораторій і відкрити шлях до земельної вакханалії. Це може закінчитися розкраданням залишків "державної" (насправді — селянської) сільгоспземлі, обезземеленням українців і переходом землі у власність іноземців.
І тут ситуація розіп'ята: продовження мораторію є подальшим знущанням над селянами, а його скасування — за планами олігархів — може зовсім обезземелити народ.
Однак вихід є: потрібно негайно прийняти такий Закон "Про обіг землі сільськогосподарського призначення", який задушив би земельну корупцію, захистив селян, українську землю і Україну.
Тому треба чітко зрозуміти: яким має бути цей рятівний закон, що він повинен дозволити, що заборонити, що врегулювати.
Майбутній Закон "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" має стати Земельною Конституцією України, гарантом національних земельних інтересів і, відповідно, національної безпеки України.
Село і агробізнес
Земельна політика і земельне законодавство можуть бути правильні тільки за ясного розуміння того, якими мають бути сільськогосподарська галузь і село. Бо це не одне й те саме.
Аграрна політика в Україні є — нехай і корупційно орієнтована та ворожа до селянина. А політика сільська — відсутня.
І аграрну, і сільську політику потрібно вибудувати з нуля. Закон "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" має бути для цього основою, він повинен стати мостом, що зв'яже село і агробізнес.
Агрохолдинги, фермери, селяни
У сільському господарстві є поняття "крупнотоварність". Воно часто асоціюється з агрохолдингами. Але це не зовсім так, тому що крупнотоварність визначається не масштабом бізнесу, а розміром земельної ділянки для товарного виробництва. Йдеться про цілісні площі на багато десятків гектарів.
Крупнотоварність — це вища ефективність виробництва і нижча собівартість продукції. Це гігантська перевага українського бізнесу перед європейськими агросистемами. У нас — великі поля, у них — здебільшого дрібні наділи; у нас — досвід крупнотоварного господарювання, у них — масового дрібнотоварного. Їхнє мале фермерство сформувалося протягом століть, наше великопілля і крупнотоварне виробництво — в останнє століття.
Агробізнес в Україні має бути і великим, і середнім, і малим. А ще вкрай необхідне масове фермерство.
Великий агробізнес — це не тільки агрохолдинги, це й окремі сільськогосподарські підприємства, які обробляють понад 5 (можливо — понад 10) тис. га землі.
Агрохолдинги мають право на життя за умови, що в їхній діяльності нема ознак монополізму і вони не фінансують політичну корупцію. Якщо таке є — мають бути подрібнені.
Середній агробізнес — це підприємства, що обробляють до 5 (чи до 10) тис. га землі. З критеріями ще треба визначитися.
Малий агробізнес — це одноосібники, фермерські господарства (ФГ) та інші сільськогосподарські підприємства, що обробляють від кількох до кількох сотень гектарів землі працею членів родини.
Четверта категорія сільгоспвиробників — фермери. Їх має бути не 30 тисяч, як зараз (та й тих половина фіктивних), а кілька мільйонів. Але не за рахунок подрібнення полів.
Хто такі фермери і хто такі селяни
Реформатори декларували мету створення масового фермерства, коли приватизували колгоспи і радгоспи, а потім ліквідовували КСП. Але не допомогли селянам перетворитися на фермерів, і вони мусили здати земельні паї в оренду.
Виникли два види фермерських господарств: справжні ФГ і ФГ-корпорації (ФГК).
Справжні ФГ створені селянами і обробляють переважно не більше кількох десятків гектарів власної та орендованої землі із застосуванням праці членів ФГ, сім'ї або родини.
ФГК одразу виникали з прицілом на великі площі орендованих земель і залучення найманих фахівців, механізаторів та інших працівників. Їх утворювали, як правило, колишні керівники колгоспів та міські інвестори. ФГК обробляють сотні, а інколи й тисячі гектарів землі. Нерідко вони фактично замістили собою колгоспи.
Замість великої кількості фермерів з'явилися: з одного боку — селяни-землевласники, вони ж орендодавці, вони ж бідняки або незаможники; з другого — орендарі, в тому числі власники ФГК. Це — заможні, а нерідко й багаті люди.
Результат реформи виявився протилежний тому, який мав би бути. Таку ситуацію закріпив мораторій.
Тепер фермери здебільшого є противниками скасування мораторію на обіг сільгоспземель для товарного виробництва. Вони бояться, що після скасування мораторію певна кількість орендодавців захочуть продати землю, а викупити її вони не зможуть. Тоді нею заволодіють більш грошовиті, а їхнім фермерським господарствам настане кінець.
Перспектива цілком реальна. Адже є багато охочих заволодіти всіма сільгоспземлями.
Тільки взаємоповага, взаємодопомога і взаємодія допоможуть вижити і фермерам, і селянам, і селу.
Нинішні справжні фермери — це селяни, а сьогоднішні селяни — це завтрашні заможні фермери, яких будуть мільйони. Так буде за умови ухвалення правильного закону про обіг сільгоспземель.
Наведення порядку треба починати із себе
Що потрібно для збереження справжніх фермерських господарств? Закріплення першочергового права викупу орендованої ними землі. Це передбачає мій законопроект "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" (реєстраційний номер 5535–1). Також фермеру потрібне цільове пільгове кредитування викупу, воно має бути передбачене бюджетним і фінансовим законодавством.
Скасування мораторію і впровадження пільгового цільового кредитування повинно відбутися одночасно, пакетом.
Для отримання пільгових кредитів ФГ має бути фермерським господарством, а не корпорацією під назвою ФГ. Європейські фермери працюють власноруч або сімейно і здебільшого на дрібних наділах, в середньому близько 12 га. Таке сімейне ФГ заслуговує на дотування. А в Україні не рідкість ФГ, яке має кілька сотень, а то й тисяч гектарів землі, на них трудяться десятки найманих працівників. Фактично це — корпорація, яка має зовсім інші фінансові можливості, ніж ФГ.
У всьому світі фермерське господарство є формою самозайнятості окремої людини або членів родини, воно функціонує переважно за рахунок їхньої праці. Якщо у ФГ починає переважати праця найманих людей, воно має трансформуватися в іншу організаційно-правову форму — виробничий кооператив, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо.
Отже, одночасно зі впровадженням обігу сільгоспземель для товарного виробництва в українській агросфері має відбутися "генеральна чистка": статус сільгоспвиробників треба привести у відповідність до масштабу бізнесу. ФГК мають бути реорганізовані в господарські товариства, так звані одноосібники — також у госптовариства або ФГ — залежно від обставин і побажань.
Тільки коли самі будемо чесними, матимемо моральне право вимагати того ж від інших.
Зберегти переваги
Чому після розвалу КСП селяни не пішли масово у фермери? З кількох причин: вони не мали ні фінансових, ні матеріальних ресурсів; у них не було потрібних знань і досвіду; звикли до колективної форми праці, до роботи за вказівкою.
Але найголовніша причина: селянину важко уявити, щоб цілісні поля на кілька десятків або й понад сотню гектарів можна було порвати на клапті-паї, "засіяти" кілками — межовими знаками, порізати дорогами для доступу до кожної ділянки, а то й розділити огорожами.
Скільки ріллі пішло б під ті "проектні" дороги? При тому, що їх ширина мала би бути не менш як метрів 12 — інакше сучасна широкозахватна техніка не пройде. У кожному колишньому колгоспі сотні, а загалом по Україні мільйони гектарів було б вилучено з виробництва й перетворено на дорожнє місиво.
Чия земля?
Після революції 1917 року всі землі були реквізовані у власність держави. Потім їх надали в користування колгоспам і радгоспам.
16 липня 1990-го Декларацією про державний суверенітет України всі землі були проголошені власністю українського народу. 1996 року ця стратегічна правова засада була закріплена у Конституції. Але можновладці витирають ноги об Декларацію і плюють на Основний Закон.
У середині 1990-х під час аграрної та земельної реформ відбулося так зване роздержавлення сільгоспземлі. Понад 28 млн га передали в колективну власність трудових колективів колишніх колгоспів і радгоспів, які були реорганізовані в колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), сільськогосподарські виробничі кооперативи (СГВК) тощо. У колективну власність трудових колективів, членів КСП, членів СГВК, тобто селян як фізичних осіб, а не у власність КСП чи СГВК як юридичних осіб. У подальшому близько 27 млн га розпаювали, тобто передали в індивідуальну приватну власність. Решта досі залишається у колективній.
Вперше в українській історії мільйони селян стали власниками більшої частини сільгоспземель країни і отримали перспективу стати власниками всіх сільгоспземель. Адже вона має належати тим, хто на ній живе і працює.
Приватизацію сільгоспземлі українськими селянами можна вважати великою мирною земельною революцією ХХ ст.
Ще один об'єкт регулювання майбутнього закону — так звані державні землі. Частина сільськогосподарських підприємств досі не приватизовані. Вони в основному підпорядковані Міністерству агрополітики й Національній академії аграрних наук України (НААНУ) і до сьогодні служать корупційною годівницею керівникам цих установ.
Є "державна" сільгоспземля і під іншими відомствами, а ще — у запасі.
Закон "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" повинен позбавити чиновника земельних повноважень і вирвати всі сільгоспземлі, що досі перебувають у так званій державній власності, із лап корупціонерів і передати їх у власність селян.
Міф про право на безоплатне отримання землі у власність
Політичні демагоги кажуть: кожен громадянин України має право отримати безоплатно землю для фермерського господарства, особистого селянського господарства і мало не для товарного сільгоспвиробництва. Це — неправда.
Набувати сільгоспземлю у власність безоплатно мають право винятково селяни. Такими є і працівники соціальної сфери (освіти, медицини, культури, торгівлі тощо), які постійно живуть у селі й займаються сільським господарюванням. Це визначено законодавством і обумовлено таким правовим поняттям, як спеціальний правовий режим категорій землі.
Ціна землі
Землі для товарного сільгоспвиробництва як основне джерело продовольства справедливо називають безцінними. Але як засіб виробництва вони мають конкретні ціни, у кожній країні свої. Це залежить від багатьох факторів. В Україні всі чинники — несприятливі, що формує поганий інвестиційний клімат, а відтак — низькі ціни.
А ще від вартості сільгоспземлі напряму залежать ціни на продовольство. Хочете "європейських" цін на землю — будьте готові до європейських цін на продукти і на все інше.
Після приватизації сільгоспземель і до впровадження мораторію протягом шести років (1995–2000) вільно продавали й купували земельні частки (паї). Протягом семи років (1995–2001) — також і земельні ділянки для товарного сільгоспвиробництва, відведені в натурі відповідно до часток (паїв).
Тобто функціонував ринок сільгоспземель, сформувалися ринкові ціни. Їх не можна назвати ні високими, ні низькими. Вони були і є такими, щ відповідають нашим економічним умовам — у середньому близько $500 за гектар.
Це значно менше, ніж у Європі. Хоча і там у різних країнах ціни дуже різняться. Що розвиненіша економіка, то вища культура землеробства і що тривалішою є вона — то вища ціна землі.
Українська культура землеробства дуже суперечлива і далека від європейських стандартів. Для неї завжди були характерні крайнощі — від повного несприйняття наукових досягнень до зловживань "мінералкою" та "отрутою". Загалом від землі в Україні завжди брали більше, ніж вкладали в неї. Тоді як у Європі сотні років робили навпаки.
То чи можна зараз за українську землю очікувати "європейських" цін?!
Антиконституційне обмеження прав селян-землевласників — мораторій — не зупинило, а тільки ускладнило обіг сільгоспземель. Він став "тіньовим". Коли мораторій буде скасовано, ціна землі для товарного виробництва вийде з тіні, а в разі масової пропозиції земельних ділянок — знизиться. Законопроектом "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" (№5535–1) пропоную впровадити поняття мінімальної ціни землі для товарного виробництва у розмірі 20-річної сьогоднішньої орендної плати. Це становитиме близько $1,0 тис. за гектар.
Тобто пропоную дещо підняти ціну, що склалася. І зробити її мінімальною, нижче якої відчуження "товарної" сільгоспземлі здійснювати забороняється. Порушення цієї заборони тягне за собою недійсність угоди з відчуження землі й повну матеріальну відповідальність перед селянином, якщо він зазнав втрат. "Мінімалка" за моїм законопроектом — це перша частина угоди з відчуження землі. Крім неї, селянин-продавець отримуватиме довічну ренту — у середньому розмірі орендної плати за останні 20 років.
Селянин після продажу землі за мінімальною ціною не залишається без щорічного доходу. Якщо ж він бажатиме і матиме можливість продати землю за вищою ціною, то зробить це. І отримуватиме половину розміру довічної ренти. Але тільки якщо продасть наділ за ціною, що не перевищує мінімальну у півтора разу.
Формула "мінімальна ціна плюс довічна рента" захищає селянина від несправедливого обезземелення. А ще фактично гарантує можливість викупу орендованої землі фермерами, якої вони будуть позбавлені в разі прийняття будь-якого іншого закону про обіг сільгоспземель.
Така формула пройшла випробування багаторічною практикою на товаристві "Агрофірма Корнацьких".
Аркадій КОРНАЦЬКИЙ, народний депутат, автор законопроекту "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" — №5535–1
Продовження теми читайте 9 червня 2017 року
6 
35413
Коментарі