Ексклюзиви
Пʼятниця, 28 березня 2014 07:58

У спальні Медведчука шість дверей
4

Світильник з оленячими та лосячими рогами висить у будинку для гостей. Таких люстр ручної роботи тут зо п’ять. Плафони — із натуральної шкіри
Фото: ФОТО з сайта WWW.tabloid.pravda.com.ua
Бронзовий світильник у холі будинку Віктора Мед­ведчука в селі Жденієво на Закарпатті оцінюють у півмільйона гривень. Робота дизайнерська. Навіть якщо світло не ввімкнене, лампи все одно підсвідчують і кольорова люстра виблискує
Великі дерев’яні ведмеді розставлені по території маєтку Віктора Медведчука в селі Жденієво на Закарпатті. Вони також підтримують лавки, мости, стоять на газонах. Нібито натякають на прізвище власника — Медведчук
У барі вілли Медведчука — меблі найдорожчі. Вони з натурального дерева і майже всі різьблені. Зокрема й камін. У шухляді однієї з тумбочок — різьблені дерев’яні шахи

У спальні Медведчука шість дверей

Дачу "Ведмежа діброва" з 200 га лісів і кількома віллами в неділю зайняли 70 вояків "Правого сектора". Вона розташована в селі Жденієво Воловецького району на Закарпатті, належить 59-річному Вікторові Медведчуку (кум президента Росії Володимира Путіна; очолював Адмі­ністрацію президента Леоніда Кучми. — "ГПУ"). Із сім'єю відпочивав тут на Новий рік і в липні. Державна служба охорони звільнила територію без опору. Тепер комплекс можуть побачити всі охочі.

До Жденієвого зі Львова добираємося маршруткою "Львів—Ужгород". Виходимо на станції Нижні Ворота. Даїшники на посту підказують, що в село краще їхати на таксі. За кілька метрів від зупинки до старих червоних "жигулів" запрошує 40-річний Андрій. Каже, за 100 грн завезе під браму дачі.

— Туди зо 20 кілометрів треба перти. Автобуси тільки рано їдуть. Вас дешевше ніхто не завезе, — робить наголос на середніх складах. — Ногу бістро закідуйте, і дверкою захлопуйте, а то як швідко рушу, віпасти можете, — регоче.

Дорогою в багажнику постійно щось скрипить.

— Дорога в нас скрізь погана. Лишень в Жденієво Медведчук постарався.

Із в'їздом у село починається гладкий асфальт. Через кожних 100–200 м — контейнери для пластику та скла.

— Природа в нас чудова. Того й Медведчук облюбував те місце. Ще в 1995 році дачу строїти почав — як базу "Динамо" для футболістів. Багато місцевих у  нього робило. Розказують, що як на панщині були. Облавтодор за свої гроші мав зробити дорогу, а "Закарпат­газ" розвилку тягнув. Тодішній губернатор Різак нагинав людей на ту дачу, як рабів. Вповідали, що як заливали цемент, то з собов кожен яйця з дому ніс, щоб міцніший був. А ще лісники і будівельники по тижню відробити мали. Грошей не платили. Один впімнувся, то йому сказали: ми ще подумаємо, чи тебе на роботі лишити, не то заплатити, — шофер починає лаятися.

Зупиняється біля рожевого шлагбаума.

— Оксана певно під свої ногті помалювала (40-річна Оксана Марченко — дружина Медведчука, телеведуча. — "ГПУ"), — сміється. — Натерпілися і від неї тут. Вона тіко з телевізора така добренька. А тут строїла всіх. Мені розказували, що жінка одна садила квіти. Оксана підійшла, щось їй не понравилося — то так ту бідаку копнула, що та впала.

Як прощаємося, Андрій дає свій контактний телефон.

Брама "Ведмежої діброви" в новорічній ілюмінації. Закрита. Видно, що територія аж до гір загороджена металевою високою сіткою. Навіть річка під парканом затягнута дротом, щоб ніхто не проліз. Зверху з-за брами визирає чорна голова в масці. Пальцем закликає до себе.

— Ми прийшли на екскурсію. Пускаєте? — запитуємо.

Просить показати посвідчення. За 5 хв. пропускає на територію.

Чорнявий хлопець у камуфляжній формі з червоно-чорним шарфом на шиї зголошується провести територією. Називається Михайлом. На вигляд років 20. Просить не фотографувати його та тих, хто без масок.

— Отут у нас основний будинок, — підводить до 3-поверхової будівлі.

Великі дерев'яні двері рясно оздоблені різьбою та кованими елементами. По боках заклеєні целофаном.

— Такі коштують, певно, коло 100 тисяч гривень, — каже Михайло.

У холі досить темно. На стінах картини, бра — оленячий череп із рогами. Над сходами зі стелі третього поверху звисає велика люстра у вигляді дрібних квітів.

— Бронза, певно. Ми прикинули, що кількасот тисяч доларів коштує.

Через кімнату прислуги й охорони заходимо в гараж. Тут припаркований темно-бордовий "Майбах". До гаража "секторівці" заводять ще з 15 відвідувачів — чоловіків і жінок із дітьми. Прийшли на екскурсію з навколишніх сіл та районів. Чоловіки прицмокують біля машини. Жінки фотографуються на капоті. Їм дозволяють відкрити автівку й посидіти на білих шкіряних сидіннях.

Потім ведуть до бару. Тут є більярд, великий плазмовий телевізор. Підлога встелена білими хутровими килимами з овечої шкури. Шафи забиті французькими, італійськими, грузинськими винами. Поряд — чорний шкіряний диван і різьблений камін, оздоблений позолотою.

— Це — найбідніший у домі, — сміється екскурсовод. — Ще є два, вони в кілька раз більші й дорожчі. Крім картин, бачите, у красивих рамах висять плани церков? — показує. — Є старовинний лик Святого Миколая.

Гостей кличуть до басейну. Зала займає близько 100 "квадратів". Навколо — лоджія, з якої видно ліс. Вода тепла.

— Стабільно 24 градуси. Ми не відключаємо, нехай гріється. Поряд масажний кабінет і спортивна кімната з тренажерами. Був особистий тренер, певно, бо от розписана програма навантажень на різні м'язи, — показує роздруківки вправ на підвіконні. — А тут меблі подешевше, — веде на кухню, де є велика гриль-піч. — Я так розумію, на кухні господарі ніколи не бували. Це для прислуги, то навіщо тратитися? В шухляді от недорогі столові прибори. Тільки одна виделка зі срібла, і то брудна.

Виходимо у вестибюль. Дерев'яними сходами піднімаємося на другий поверх. Тут великий стіл для нарад зі шкіряними кріслами. Над плазмовим телевізором — бурштиновий портрет Віктора Медведчука. Ліворуч серванти зі срібним посудом, є з позолотою. Відкриваємо шухляди комода. Там лежать роздруковані на аркуші А-4 кольорові фотографії Оксани Марченко з шоу "Х-фактор".

— Ще тут є дві спальні маленькі. Певно, дитячі. У кожній — туалетна кімната з позолоченими кранами, гардеробна. В одній знайшли багато шкур з овець та білого вовка. Але там нецікаво, ідімте краще у спальню Медведчука.

Вона — темна від дерев'яних стін і коричневих штор із товстої тканини. Біліє лише м'яке килимове покриття на долівці. За вікном — літня тераса з джакузі. Ліжко накрите штучним покривалом. Два матраци. За площею невелике, але високе.

— Скажіть Медведчуку, що мені не понравились його штори, — каже відвідувачка. — Я таке під ноги кинула б, а не на вікно.

— А нащо у спальні шість дверей? — дивується блондинка років 35. — Ше такого не бачила, — перелічує їх. — Двоє в туалет, двоє в гардеробну, вхідні, вихідні на терасу.

Там — біла джакузі у дерев'яній підлозі. Навколо прозорі стіни, щоб було видно краєвиди Карпат.

— А знаєте, що нас найбільше вразило? У тумбочці біля ліжка є порно, — чоловік повертається у спальню і підморгує гостям.

Витягує шухляду. Люди зазирають через плече. Там лежать три диски з оголеними жінками, окуляри для перегляду в 3D. Збоку — телевізор з діагоналлю в кілька метрів.

Бічна кімната — гардеробна Оксани Марченко. Приміщення невелике, охочі подивитися не вміщаються. На вішаках — теплі светри, блузи. Переважно блідих кольорів.

— Секонд-хенд якийсь, — говорить повна жінка. Кінчиками двох пальців бере кофтину. — Блискучі шарфи, навіть спортивні штани з блиском. Звєзда!

На полиці стоять руді черевики на підборах із лисицею. Відвідувачка кидається до них.

— О, якраз мій розмір, 40-й. Гарні. Дорогі, певно, — ставить на місце. — А валянки які! — сплескує руками. На підлозі стоять три пари чобіт із хутра, схожі на уги. — Скільки тварин пішло на це!

— Ви ще в другому будинку не були, — сміється екскурсовод. — Ми вчора пробували рахувати, скільки оленів вбито для світильників з рогами. Дорахували до 179 і плюнули. Зараз покажемо. Але ви тихенько, бо там наші хлопці після нічної варти сплять.

Гостьовий будинок — дещо менших розмірів. При вході висить світильник із рогами лосів та оленів. Плафони на лампочках — ручної роботи, зі шкіри. Таких світильників тут п'ять. Найбільший, густо натиканий рогами, — у залі з більярдним столом. Шкура ведмедя з головою розіпнута на стіні над сходами.

— Ви помітили, що сходи тут із підігрівом? — запитує охоронець надворі.

Люди нахиляються, щоб доторкнутися до теп­лих сходів.

— Щоб ця сука не вбилася на льоду! — крізь зуби проціджує повна відвідувачка.

Повз будинок проїжджає хлопець у масці на квадроциклі. Кричить до екскурсовода, що їде оглянути територію.

— Наші хлопці поремонтували квадроцикл, бо був поламаний. А ось там, — показує на вершину гори, — вертолітний майданчик і мисливський будиночок. А цей "Майбах", що ви бачили, якраз служив для того, щоб Медведчука від вертольота до хати возити.

Дорога до вершини викладена бруківкою оранжево-жовтого кольору. Групу запрошують до стаєнь. Їх дві — з кіньми і коровами. По шестеро в кожній. У конюшні відвідувачі затримуються довше. Коні різних мастей тягнуться до людей. Діти гладять їхні морди, фотографуються.

Сироварня і ковбасний цех — трохи далі. Всередині спеціальні печі, лежать халати, бахіли. На столах — від руки написані рецепти ковбас, ексклюзивні наклейки на м'ясні вироби: "Буженина. Ведмежа", "Салямі. Ведмежа". Сири з власного молока і м'ясні вироби відправляли Медведчукові в Київ.

— Шо б ти не їв, а все одно здохнеш. Недаром він хворіє, кажуть. Грабовані гроші боком вилізуть, — кидає хтось із натовпу.

У групі двоє місцевих хлопців, років 17. Кажуть, приходили сюди на сезонні роботи — косити, укріплювати берег.

— За день роботи платили по 100 гривень. Завжди вчасно. Давав такий лисий дядя на білому "мітцубісі", — червоніє один.

Одягнений у порвані спортивні штани, на голові — картуз.

Екскурсія триває 2 год. Біля виходу до групи підходить 44-річний Богдан Пилипів, він тут — командир. Цікавиться в людей, чи все їм сподобалося. Додає, що тут є ще ­багато дорогої снігоприбиральної техніки, косарки. Всюди ловить вай-фай і 3G-інтернет На горі — власна вишка мобільного ­зв'язку.

Відвідувачі запитують, що буде із цією дачею.

— Ми стоятимемо, доки це не вирішить наш центральний провід. Усе залежить від ситуації. Учора обласна адміністрація наслала на нас cамооборону. Типу розказали їм, що ми тут грабуємо, ґвалтуємо. Ті приїхали. Ми їх файно зустріли. Пояснили, що ніхто нічого не б'є. А заступника голови облдержадміністрації я так легенько в голову, — показує удар, — і до тями привів. Аж у річку брикнувся. Бо вони ж хочуть нас із cамообороною звести лоб до лоба, щоб побилися і потім це показати перед Росією. Хлопці все зрозуміли і поїхали.

— А чого влада проти вас? — дивується жінка.

— Ге-е-е, — сміється Богдан. — Ви нічого не розумієте. Майдан тепер треба по другому колу починати. Вони використали людей, щоб привели їх до влади, тепер відмежовуються від "Правого сектора". Устраняють суперників. Порозставляли своїх у кріслах, щоб привести в президенти людину, яка недавно з тюрми вийшла. Якщо народ нас не підтримає, нас оголосять терористами.

— А де ваша скринька? — бородатий чоловік із групи витягає 50 грн.

На стіні збоку висить глянцевий календар за 2010 рік. На ньому — Марченко у ролі цариці на троні. Хлопець пише на картонній коробці "Скринька пожертв для "Правого сектора" і виносить її надвір, ставить біля сходів. Туристи кидають гроші.

— А вам не страшно тут? — запитують чоловіки. — Сашу Білого вбили.

— Страшно переважно буває таким, як Медведчук. У нас тут досить зброї і чотири пари снайперів. Гадаємо, цю дачу добре було б біженцям із Криму віддати. Через цю московську шльондру вони українську батьківщину й дім втратили, — зачиняє суцільні сталеві ворота.

На другий день після нашої екскурсії закарпатський маєток Медведчука передали правоохоронцям.

— Майновий комплекс "Ведмежа діброва" у селі Жденієво знятий з-під охорони "Правого сектора" і переданий відповідній комісії у повному обсязі та без зауважень, — повідомив у четвер, 27 березня, Олександр Сачко, керівник цієї організації на Закарпатті.

 Медведчук породичався з Путіним і Медведєвим

21 березня невідомі спалили дачу Віктора Медведчука на березі річки Стугна в сосновому лісі Обухівського району Київщини. Маєток розташований на площі близько 39 га. На цьому місці колись були громадські пляжі. Дачею політик майже не користувався. Після підпалу й захоплення маєтку в Жденієво на Закарпатті Медведчук обурився: "Ці дії я сприймаю як помсту за мою громадську діяльність, спрямовану на народовладдя, інтеграцію з країнами Митного союзу", — написав 24 березня у зверненні на офіційному сайті громадського руху "Український вибір". Заснував його у квітні 2012-го. Агітує проти підписання Україною асоціації з Євросоюзом і ратує за тісніші зв'язки з Росією.

Віктор Медведчук народився 7 серпня 1954 року в Абанському районі Красноярського краю. Там його батько відбував заслання за співпрацю з німецькою окупаційною владою під час Другої світової. У 1960-х родина повернулася на Житомирщину. 1978-го Віктор Медведчук закінчив юридичний факультет Київського університету ім. Шевченка. 1980 року його призначили адвокатом арештованого поета Василя Стуса. Той відмовлявся від послуг юриста. В суді Медведчук заявив, що всі "злочини", вчинені його підзахисним, "заслуговують покарання".

З червня 2002-го по січень 2005 року був головою Адміністрації президента Леоніда Кучми.

Був одружений тричі. Від шлюбу з однокурсницею Мариною Лебедєвою має доньку Ірину, 32 роки. З телеведучою Оксаною Марченко одружився 2003-го. Виховують 17-річного Богдана від першого шлюбу Оксани та спільну дочку 10-річну Дарину. Її хрещений — президент Росії Володимир Путін, а хрещена — Світлана Медведєва, дружина російського прем'єр-міністра.

Зараз ви читаєте новину «У спальні Медведчука шість дверей». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі