"За нашу Советскую Родину!" — червоний стяг з таким написом тримає середніх літ жінка. Неподалік, під заводом "Арсенал", стоять кілька десятків людей з червоними прапорами. На стіні висить плакат: "И в 1917, и в 2007 гг. буржуи пили и продолжают пить кровь рабочих".
— Это были дети буржуев, — каже перехожим жінка з червоним транспарантом про хлопців, які загинули 1918 року під Крутами.
Тоді близько 600 учнів Першої юнацької військової школи імені гетьмана Богдана Хмельницького намагалися не пустити до Києва більшовицькі війська.
Падає густий сніг. З іншого боку дороги — близько 500 людей із жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами.
Спочатку ряди у військовій формі, за ними — у цивільному. Рушають до Аскольдової могили, де колись поховали загиблих під Крутами.
Першими йдуть сто 15-річних кадетів ліцею імені Івана Богуна. На запитання, від кого 89 років тому боронили Київ їхні однолітки, непевно кажуть:
Чоловіки не можуть сказати, від кого 1918-го захищали Київ
— Від тих, хто завойовував Україну... Від німців.
За кадетами йдуть курсанти. Далі — чоловіки із синіми прапорами Української народної партії. Вони теж не можуть сказати, від кого 1918-го захищали Київ студенти.
На Аскольдовій могилі учасники колони покладають квіти біля пам"ятного знаку героям Крутів. До мікрофона підходить голова товариства "Просвіта" Павло Мовчан, 67 років. Говорить про геройство хлопців у бою проти більшовиків. Нагадує, що тоді лідери розпустили війська по домівках ділити землю.
— І чим це обернулося? Подібна риторика панує сьогодні в Україні. Демократія, ліберальні цінності... Ніби їх не треба боронити. Ми стаємо свідками фарисейства, коли кажуть: універсали будуть працювати, боронити Україну, — переходить до сучасності Мовчан.
Каже, що ніхто не захистить Україну.
— Треба вимагати у тих, кому ми давали цю владу! Українські національні ідеали є святими. Наше військо мусить бути мобілізованим, партії — єдиними, — закликає Мовчан.
Починається молебень. Його служить священик із греко-католицької церкви св. Миколая, розташованої поруч.
У січні 1918 року командував юнаками 27-річний сотник Аверкій Гончаренко. Бій тривав цілий день. Майже половина студентів загинули. Решта на чолі з Гончаренком відступили. Одна чота із 35 чоловік, відступаючи, потрапила в оточення. 28 із них закололи багнетами. Згодом Гончаренко згадував, що в ніч перед боєм мав телефонну розмову з командиром більшовиків Муравйовим. Той нібито сказав:
— Приготовиться к встрече победоносной Красной армии, приготовить обед. Заблуждения юнкеров прощаю, а офицеров все равно расстреляю.
3 
1
Коментарі
4