— Не сподіваюся, що зміниться щось на краще, але проголосував за Юльку. Я і ті года за неї був. Нема кому вірить. А вона трошки порядочна, наче, — говорить 70-річний Анатолій Коляда. Він — невисокий, із червоним носом. Сидить на ґанку. Показує, як пройти до дільниці в Черкаському геріатричному пансіонаті. 31 березня голосування тут починається після сніданку о 8:00.
У закладі проживають літні люди, ветерани війни та праці, інваліди, у тому числі з психоневрологічними захворюваннями. Їх цілодобово доглядають.
Кімната для голосування розташована на першому поверсі, біля їдальні. Стіл членів комісії накритий рожевою скатертиною, кабінки закрили червоною тканиною. Позаду висить плакат з історичними діячами і жовто-блакитна мальована стрічка.
Медсестри заводять людей у кімнату. Не більше чотирьох-п'яти осіб за раз. Неходячих викочують в інвалідних кріслах із ліфту. Паспорти кожному приносить секретарка з кабінету директора. У кімнаті чути тютюновий дим — директор курить на балконі кабінету.
— У нашому закладі перебуває 152 особи — 82 жінки, 63 чоловіків. Ще семеро — у психоневрологічному відділенні, — говорить директор 33-річний Сергій Шевчук, повнолиций, червонощокий. Біля членів комісії жартує та розповідає анекдоти. — У наш заклад люди потрапляють на підставі висновків спеціальної комісії. 75 відсотків пенсії перераховують державі, а 25 видають їм на руки. Рішення про перебування в закладі завжди добровільне. Якщо людині тут не подобається, вона може піти. Люди тут живуть і по 35 років. Аж до смерті. Є ті, яким 103 роки відсвяткували.
— Кандидат должен быть рабочим, чтобы не говорил, а делал. Ну и образованный. Языки знал. Чтобы страну за рубежом мог представлять, — говорить Катерина Іванівна, інтелігентна жінка у чорному костюмі в тонку білу сміжку. — Я уже проголосовала. Просто сижу. А что в комнате делать? Я из Луганской области. Дочка тут в Черкассах четыре года. Голосовала за луганского кандидата. Он мне вчера позвонил. Говорит: "Екатерина Ивановна, вы знаете, за кого от луганчан нужно голосовать? За Бойко". За него и проголосовала. Не хватило мужества спросить, как он меня нашел?
— Комасько Георгій, — простягає паспорт 73-річний чоловік із ковінькою.
— Так ми з вами однофамільці, — говорить 55-літня Алла Іванівна. Показує, де підписатися, і відриває бюлетень. — Тримайте. Хай вам Бог помагає, проходьте в кабінку.
— Поставив галочку "ні за кого", — розповідає Георгій Іванович після голосування. — Я водієм в автобусному парку робив. Хороший заробіток був, по Черкасах ніде такого не було. Уже шість років тут. Сам напросився. Є один син, але він безобразник.
— Працюю шість років санітаркою, — розповідає 39-річна Оксана. Світло-русява, в білому халаті. Прізвище не називає. Привезла на візку чоловіка без ніг. Чекає біля кабінки. — Робота непроста. Але до людей звикаєш. І вони прив'язуються. Буває, ждуть твоєї зміни. А до капризів їхніх, то це, як і вдома до батьків чи інших родичів, — знаходиш підхід.
— Я свого кандидата по газеті вибрала. Нам тут роздають, — говорить 78-річна Катерина Рак. Запнута у жовтогарячу вовняну хустину. — Три роки тому сюди переїхала із Сахнівки Корсунь-Шевченківського району на Черкащині. Працювала дояркою. У мене з чоловіком своїх дітей не було, а в сестри аж четверо. То вона нам дівчинку одну віддала, Олею звали. Вона в нас виросла, вийшла заміж, двох синів народила. Її чоловік помер рано, і далі ні з ким не складувалося. Щоб онукам квартиру купити в Черкасах, я з дідом почали свиней, корів та бичків тримати. Хати наші дві продали. Але Оля померла від раку. А онуки мене сюди оприділили. Рідко навідуються.
Об 11:40 урни несуть до лежачих підопічних. Їх близько
35 осіб. Медперсонал не пускає зайти без халатів та масок.
3 
1
Коментарі