— Ми вдвічі скоротили людей у міністерстві. З багатьма попрощалися, бо мали годинники вартістю як автомобіль. При цьому працювали лише на державній службі, — каже перший заступник міністра економічного розвитку 33-річний Максим Нефьодов.
Зустрічаємося у його кабінеті в будівлі Кабінету міністрів на вул. Грушевського в Києві 10 травня. Має темну бороду. Одягнений у синій клітчастий костюм і білу сорочку. Кабінет просторий. На столі лежить купа паперів, на стіні — картина із зображенням Тараса Шевченка в образі супермена.
Нефьодов — один із ініціаторів створення системи електронних закупівель "Прозорро". Рік вона є обов'язковою для всіх органів державної влади. Закупівлі відбуваються в режимі он-лайн.
— Це — не механізм, який уражає струмом будь-кого, хто задумав зло. Система не може заборонити держслужбовцю купувати "Мерседес". Наше завдання — підсвітити цю закупівлю. Показати її суспільству, аби воно вирішувало, чи треба платити за "Мерседес". Це питання, яке має бути не кулуарне, а прозоре та видне кожному, — говорить Максим Євгенович. — Ми виправляємо близько 60 відсотків закупівель, до яких є підозри.
Систему можна обійти. У Черкасах понад 300 млн грн із міськбюджету поділили на допорогові закупівлі (передбачають менше за 200 тис. грн для товарів і 1,5 млн грн для робіт і послуг. Тоді не треба проводити відкритий конкурс. — ГПУ) і обійшлися без конкурсів.
— Черкаси — приклад гарної роботи системи. Речі, про які раніше ні ви, ні я, ні правоохоронці не дізналися б — тепер видимі. За секунди можна побачити: "А чого це сума допорогових закупівель по Черкасах перевищує середню в країні? Значить, це — точка ризику, треба дивитися". Звичайно, є порушення. Ця боротьба ще далека від перемоги.
Завдяки "Прозорро" вдалося зекономити 17 млрд грн. Якби систему не ввели, їх розікрали б?
— Це гроші, що були б переплачені за товари, роботи й послуги, які закуповує держава. Не стверджую, що їх розікрали б. Система дозволяє економити. Це не якась магія, а банальне розширення конкуренції. Зростає середня кількість учасників торгів. До них повертаються міжнародні компанії. Зростає довіра до системи закупівель. Це головна ідея, на якій побудовано "Прозорро".
17 мільярдів — межа економії?
— Резерви є. Економимо близько 10 відсотків від суми тендеру. При тому оцінюємо загальний розмір втрат майже 20 відсотків тендерних бюджетів. Коли в системі зникають такі суми, зрозуміло — вони осідають у кишенях. Ми маємо куди рухатися. Знаємо, де є недоопрацювання та "сірі" зони.
Реформи — це процес, а не планка, яку взяв і настало щастя.
Чого від України чекають Міжнародний валютний фонд і Світовий банк?
— Їхня місія — боротися з бідністю та проблемами у всьому світі. Можуть простягати рятувальний жилет. Але ніхто нікого не змушує бути успішним і багатим. Хочете бути бідним і дурним — це ваш вибір.
Який жилет пропонують нам?
— МВФ пропонує фінансову підтримку. Як кредитор зацікавлений, щоб країна проводила зміни й повернула кошти. Говорять, що в Україні має початися економічне зростання. Треба приборкати інфляцію, має бути стабільний курс валюти. Після чого провести структурні реформи у сферах, у яких вони давно перезріли. На порядку денному — пенсійна й земельна реформи. Вони мали стояти на порядку денному 25 років тому. А ми досі про них лише говоримо.
Уряд зобов'язався цьогоріч провести приватизацію Одеського припортового заводу. Не можемо продати його вісім років. Там лише борг за газ сягає біля 250 млн доларів. Як вийти з ситуації?
— У нас є понад 3500 держпідприємств у підпорядкуванні центральних органів влади. А ще є ті, що підпорядковуються місцевим, Укроборонпрому, Національній академії наук. Треба забути слово "приватизація". Провести її один раз — і забути. Це стосується не лише Одеського припортового, але й сотні тисяч інших підприємств.
У чому проблема?
— У нас немає єдності стосовно приватизації. Багато людей не знають, у якому стані перебувають підприємства. Щиро вважають, що це якесь золото. Кажуть: "Як можна продавати під час війни? Треба почекати, максимізувати вартість". Там вартості здебільшого взагалі немає. А де є — сиплеться, як пісок крізь пальці. Приклад ОПЗ — ідеальний. Ще кілька років тому підприємство заробляло сотні мільйонів. Зараз працює з перебоями. Почекаємо ще кілька років — різатимемо на брухт. Це ганьба.
Як вийти з ситуації?
— Треба виставляти компанії на продаж часто, швидко й багато. У нас же закон не дозволяє це робити. Зацікавлені особи можуть зривати приватизацію на будь-якому етапі. Ми пропонуємо суттєво спростити процес, щоб він був прозорий і контрольований.
Чи можна частину цих підприємств зробити ефективними?
— Звичайно. Є такі, що не можна приватизувати. Деякі з них — монополісти, мають стратегічне значення для держави. Це залізниця, оборонна промисловість чи "Енергоатом". Однак більшість підприємств треба продати. Які не працюють — ліквідувати. Залишитися мають десятки, а не тисячі. І з цими десятками треба працювати.
У чому змінилася Україна за останні три роки?
— Ми рухаємося шляхом розвинених країн. Намагаємося вирішувати проблеми, які дісталися нам у спадщину й накопичилися. Відбудовуємо громадянське суспільство. Розуміємо, що немає керманичів, яких призначили — і вони самі все зроблять.
Є два варіанти. Фантастичний — прилетять інопланетяни та зроблять усе за нас. І реалістичний — треба усім впрягтися й попрацювати. Маємо резерви для ривка тепер, а не через покоління.
Що заважає нам стати багатими й успішними?
— Нам треба зрозуміти — немає нічого безкоштовного. Варто навчитися ефективно працювати. Кожен повинен не голосувати за гречку, а слідкувати за тим, що робить депутат від його округу. Розуміти, що на користь державі, а що — ні.
Що мали зробити після Майдану, а не зробили й досі?
— Головна проблема — повільні темпи реформування судової системи. Ми можемо сказати, що в нас найкраща технологічна система закупівель у світі. Але хабарників, яких ловимо, потрібно кудись здавати. Їх слід карати. Наша судова система недосконала.
Чому в нас досі є торговельні відносини з Росією?
— Це вимушений крок. У гібридній війні кожна зі сторін намагається виграти щось у короткостроковій перспективі. Кажемо українським бізнесменам: "Не покладайтеся на відносини з Росією. Стратегічно для нас закривається цей ринок. Але якщо можете заробити — заробіть. Виплатіть із цих грошей зарплату українцям, інвестуйте щось в українське виробництво".
Якою буде Україна за п'ять років?
— Заможніша, успішніша й більш схожа на країни Західної Європи. Хотілося б, щоб стала комфортніша для життя кожного українця.
Колекціонує комікси
Максим Нефьодов працює в уряді з лютого 2015 року. Тоді прийшов на посаду заступника міністра економічного розвитку й торгівлі Айвараса Абромавичуса. Нині є першим заступником Степана Кубіва.
Народився в Києві. Мати — викладач вищої математики, батько кібернетик.
У школу пішов у третій клас. На економічний факультет Київського національного університету вступив у 15 років. Закінчив його з відзнакою. З 19 років працював в інвестиційному бізнесі. 2011-го став керівником українського офісу фонду "Айкон Прайвет Еквіті". Займався інвестуванням в фінансові, медійні, телекомунікаційні компанії.
У декларації за 2014 рік указав 1,8 млн грн прибутку. У торішній — заробітну плату 496 тис. грн і $26 тис.
Колекціонує комікси. Неодружений. Дітей не має.
3 
35413
Коментарі