— Нинішня влада обрала політику сидіння на двох стільцях. Коли їм потрібно, говорять, що в Україні війна. На будь-яку критику відповідають, що це працює агентура Кремля. З іншого боку, коли від них вимагають реальних дій щодо захисту України від агресора, то починають розказувати про АТО, що не можемо припинити торгівлю з Росією й тимчасово окупованими територіями, — каже народний депутат від ВО "Свобода" 29-річний Андрій Іллєнко.
Зустрічаємося в його кабінеті в парламентських комітетах на вул. Садовій у столиці.
— Крім вигнання Януковича, всі інші вимоги Майдану або взагалі не виконані, або лише частково. Деолігархізація не відбулася. Люстрація пройшла тільки на папері. Боротьба з корупцією — декларативна. Величезні зміни сталися в суспільстві. Але вони не зачепили парламент, уряд, президентську адміністрацію, політиків загалом, — продовжує Андрій Іллєнко.
Як змінилися українці за останні три роки?
— Нарешті відчули себе нацією. Ми внутрішньо консолідовані. Путін вважав — розсипле Україну, як картковий будинок. Але українці проявили дива мужності. Мало хто у світі сьогодні може так. У Європі точно ніхто. При цьому ми тримаємо свої позиції. Попри вкрай слабку владу, є держава, волонтерство, добровольчий рух. Ми вже не колонізована нація без голосу.
Багато хто говорить, що Крим і Донбас зможемо повернути лише після розпаду Росії. Є оптимістичніші сценарії?
— Росія розвалиться, як і будь-яка імперія. Ми переоцінюємо її силу. Вона виснажується економічно, ідеологічно. Ще за життя нашого покоління побачимо повний крах Московії в її нинішньому вигляді. Це не означає, що маємо просто сидіти й чекати. Мусимо діяти, розвивати та захищати свою країну. Донбас і Крим не повернуться просто з доброї волі Росії. Маємо зробити це самі військово-політичним шляхом. Цілком можливо — у момент внутрішньої кризи в Московії. Треба готуватися до цього.
Міжнародні партнери допоможуть нам протриматися до того моменту?
— Робимо все, що нам говорять ззовні. Тим часом партнери часто не виконують свої зобов'язання. Як, наприклад, із безвізовим режимом чи Угодою про асоціацію. Ставляться до нас, як до людей, з якими можна поводитися без поваги. На жаль, нинішня й попередня влада до цього довели.
Що нам треба від партнерів?
— Що потрібно для війни? Зброя і гроші.
Чому майже не допомагають?
— Бояться роздратувати Москву. Але Європа має розуміти — Росія не зупиниться на Україні. Тоді доведеться дорого заплатити за теперішню бездіяльність.
"Свобода" пропонує парламенту ухвалити вісім законопроектів, щоб вибратися з глухого кута, в який зайшли на Донбасі. У чому суть цих ініціатив?
— Це першочергові законопроекти, що стосуються припинення торгівлі з окупованими територіями та розриву дипломатичних стосунків із Росією. Законопроекти №0002 "Про денонсацію договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і Російською Федерацією", №1206 "Про дзеркальні майнові санкції щодо РФ", №1135–1 "Про цивільну зброю і боєприпаси", №2066-а "Про заборону торгівлі з тимчасово окупованими територіями України", №3213 "Про ембарго на імпорт товарів, отриманих (вироблених) на митній території держави-агресора", №4808 "Про внесення змін до закону "Про міжнародні договори України" щодо припинення міжнародних договорів України, укладених із державою-агресором", проект постанови "Про розірвання дипломатичних відносин із Російською Федерацією", проект постанови про звернення Верховної Ради до Кабінету міністрів щодо денонсації угоди між урядом України й урядом РФ про безвізові поїздки громадян України та Росії. Очевидно, треба буде ухвалити ще чимало законів. Бо наша армія на російську агресію відповіла, а український політикум, на жаль, ні.
Що заважає?
— Візьмемо торгівлю з окупованими територіями. Вона спрямована проти наших національних інтересів. Ми даємо гроші для підтримки окупаційного режиму. Ці кошти вони використовують на закупівлю боєприпасів та оплату найманців. При цьому не модернізуємо свою енергосистему. Справа не тільки у вугіллі. Вугілля — це просто найрозкрученіша тема.
Раніше влада відмовчувалася, коли про це питали. Тепер відкрито говорить — це не є погано, це є добре. Мовляв, підприємства, які діють там, не сплачують терористам податки. Працює шахта чи завод на окупованій території і не платить податки бойовикам? Хто вірить у цю маячню? Вже мовчу про формулу "Роттердам+". У результаті платимо значно більше, ніж реальна вартість вугілля. Олігархія на цьому заробляє. Плюс знищуємо морально своїх громадян і бойовий дух армії. Бо солдати воюють, у них стріляють, вони гинуть. А поряд повним ходом іде торгівля.
Потрібна повна економічна блокада.
Як Україна мала б реагувати на загострення в Авдіївці?
— Реакція офіційної влади була слабка. Армія проявила себе чудово. Виконала всі поставлені завдання.
У відповідь на обстріли нашої території потрібно вимкнути всі ресурси, які надходять до окупованих районів. Це швидко прочистило б мозок багатьом. Але влада не робить цього.
Чи є альтернатива Мінським угодам?
— Альтернатива є. Але не всім вона подобається. Треба повернутися до Будапештського формату (1994 року Україна, США, Росія та Велика Британія уклали угоду про неядерний статус України. Документ містить пункти, що гарантують суверенітет та безпеку Україні. — ГПУ). Країна з доброї волі віддала третій у світі ядерний потенціал. Сьогодні з нами одні повелися підло, а інші не виконують своїх зобов'язань, не допомагають нам. Тому не треба боятися сказати — якщо ви ігноруєте умови договору, то ми залишаємо за собою право на відновлення ядерного потенціалу.
Україні потрібні прямі безпекові договори зі Сполученими Штатами та Великою Британією. Це має бути пріоритетом нашої зовнішньої політики.
Варто вводити воєнний стан?
— Його мали запровадити ще в березні 2014 року. "Свобода" вимагала цього, коли анексували Крим.
Тут є багато міфів. Воєнний стан — це не оголошення війни якійсь країні. Це закон, який передбачає, що ми перебудовуємо економіку, державний апарат, правову систему під умови воєнних подій. Максимально використовуємо всі наші ресурси — людські, економічні, технологічні, державні — для потреб оборони. Якби це зробили, була б неможлива вакханалія з торгівлею з окупованими територіями та контрабандою на Донбасі. І світове співтовариство точніше б розуміло нашу позицію щодо подій там.
Стратегічно наша позиція, порівняно з російською, краща, ніж два роки тому, коли йшли бої за Дебальцеве?
— На жаль, на рівні тилового керівництва Збройних сил досі залишається багато радянщини й корупції. Але армія значно сильніша, ніж це було позаторік. Тим часом Росія виснажується, переживає серйозну економічну кризу. Там усе тримається на грошах. Сьогодні перестанеш платити силовим структурам, окремим регіонам — завтра вони помахають рукою. Час на нашому боці.
Що нам під силу змінити в країні цьогоріч?
— "Свобода" не впливає на формування державної політики. Максимум, що можемо робити, — зупиняти якісь дії та пропонувати альтернативу. Але щоб її реалізувати, потрібні голоси в парламенті й люди у виконавчій владі.
У нинішньої влади не бачу бажання робити реформи. Вони намагаються просто втримати ситуацію під контролем. Думають усього на кілька місяців уперед. Не ставлять перед собою жодних стратегічних, глобальних цілей.
Відпочиває в селі на Черкащині
Андрій Іллєнко народився в Києві в родині режисера Юрія Іллєнка та кіноактриси Людмили Єфименко. У 14 років зіграв у масовці фільму "Молитва за гетьмана Мазепу". За фахом — політолог.
У партії "Свобода" — з 2005 року. На виборах президента 2010-го був довіреною особою Олега Тягнибока. Балотувався в мери Києва. Двічі ставав народним депутатом по одному зі столичних округів. Позафракційний. Працює в комітеті з питань правової політики та правосуддя.
Під час Майдану в січні 2014 року Іллєнка побили невідомі. Отримав перелом щелепи та струс мозку.
— Коли є можливість, на вихідних їду в Прохорівку. Це село в Канівському районі на Черкащині, — говорить Андрій. — Дачу побудував батько. Я більшість літніх канікул провів у Прохорівці. Там мені найкраще.
Неодружений.
2 
1
Коментарі