Голова Конституційної асамблеї 78-річний Леонід Кравчук заходить до зали Вченої ради Київського університету ім. Шевченка. Пригладжує рукою волосся, опускається на крісло посередині довгого столу. Уздовж нього сидять 60 людей — члени асамблеї та представники європейської Венеціанської комісії. Це — дорадчий орган, що оцінює відповідність законів європейським цінностям. Обговорюють зміни до Конституції та судової системи.
Біля Леоніда Кравчука сідає секретар асамблеї, радник президента 47-річна Марина Ставнійчук. Одягнута в блакитний трикотажний піджак і спідницю, яскраво нафарбована. Залу освітлюють чотири позолочені люстри.
— Робота Конституційної асамблеї триває, — відкриває засідання Леонід Кравчук. — У лютому-березні вийдемо на завершення концепції внесення змін до Конституції. Є пропозиції до порядку денного? — питає він.
Мікрофон умикає екс-нардеп, голова Центру політико-правових реформ 47-річний Ігор Коліушко:
— Давайте внесемо питання звернення до президента щодо закону про всеукраїнський референдум. Пропоную поставити це питання першим.
Усі члени асамблеї голосують "за". Леонід Кравчук хитає головою.
— Не можна ставити з голосу тонкі, глибокі питання. Ну як це? — ледь чутно говорить екс-президент. — Нас не зрозуміє громадськість. Ви наполягаєте, щоб ми сьогодні дали оцінку конституційності цього закону? Які ж тоді функції Конституційного суду? Давайте хай це питання розгляне комісія. Тоді побачимо.
Більшість голосує за те, щоб комісія із правосуддя розглянула питання закону про референдум.
Слово бере керівник управління з питань судоустрою Адміністрації президента 39-річний Андрій Портнов. Зачитує пропозиції конституційних змін щодо посилення гарантії незалежності судів.
— Ми врахували зауваження Венеціанської комісії, — каже Андрій Портнов. — Пропонуємо забрати у Верховної Ради повноваження призначати та звільняти суддів. Це робитиме президент. Але лише на підставі та згідно з поданням органу суддівського самоврядування.
У залі перешіптуються. Науковий консультант Центру Разумкова 50-річний Микола Мельник бере слово:
— Увесь вплив на призначення суддів отримає президент. Це небезпечно. Зникне політичний баланс, — каже він.
— Президент буде тільки підписувати, — спокійно говорить Андрій Портнов і барабанить пальцями по столу. — Його роль — несуттєва. Віктор Федорович сам запропонував таке обмеження своїх повноважень.
Присутні журналісти тихо сміються.
— Нічого собі обмеження, — жартують вони.
О 12.30 Леонід Кравчук оголошує закінчення засідання.
— А моя доповідь про закон про референдум? — питає Ігор Коліушко.
— Ми ж вирішили. Це питання розгляне комісія, — Леонід Кравчук повільно встає з-за столу.
Делегати виходять із зали. Біля дверей Ігор Коліушко зупиняє Марину Ставнійчук.
— Чому мені не дали зачитати доповідь? Це питання було в порядку денному, — голосно питає.
— Ігоре Володимировичу, я не відповідаю за порядок денний, — нервово відповідає та.
Їх обступають журналісти.
— Колеги, це — особиста розмова, — повертається до них Марина Ставнійчук і йде геть.
Вона і секретар Венеціанської комісії Томас Маркерт виходять до журналістів. Маркерта запитують про закон про референдум. Марина Ставнійчук кривить губи.
— Ми і раніше неодноразово зазначали, що не можна вносити поправки до Конституції тільки на основі референдуму, — відповідає секретар асамблеї. — Повинні бути голоси двох третин Верховної Ради.
У коридорі розставили чотири столи, вкриті білими скатертинами. На них у білих тарілках круасани з полуничним повидлом. Члени асамблеї самі заварюють чай у пакетиках, каву.
— У своїй доповіді я хотів проаналізувати закон про всеукраїнський референдум, — розповідає Коліушко. — У ньому є багато положень, що не відповідають Конституції. Зокрема, можливість внесення змін і навіть прийняття нової редакції Основного закону на референдумі без участі Верховної Ради чи Конституційного суду. Друга проблема — закон ніяк не регулює порядок підготовки до референдуму. Тобто, хтось щось покаже чи не покаже, президент проголосить референдум. А люди можуть толком не знати, за що голосують.
Цей закон може бути суспільно небезпечний. Його можна використати для встановлення авторитаризму, тоталітаризму. Якщо не існує Конституції як основи правового режиму, тоді, за великим рахунком, не існує держави. Конституція — це політико-правовий договір між громадянами. Якщо його немає, будь-що можна як завгодно змінити у будь-який момент, то можна констатувати, що й держави немає.
На виході з будинку двоє чоловіків одягають чорні пальта.
— Портнов постарался, — каже один, високий і огрядний. — Говорит, президент уменьшил свои полномочия. Как бы не так.
3 
1
Коментарі