Сіра одноповерхова будівля міської ради Угнева розташована посеред житлових одноповерхівок. До стіни сперті три велосипеди.
— Отой червоний — голови! Він на місці з восьмої ранку! — гукає вусань із даху сусіднього будинку. Гучно стукає молотком — прибиває нову бляху.
Біля мерії все викладено бруківкою. Туї підстрижені, є лавка. У будівлі — євроремонт. На підлозі світла плитка, стіни пофарбовані в синій. У кабінеті міського голови 44-річного Михайла Осміловського — електричний камін. На місцеві вибори він іде самовисуванцем. Єдиний, хто тут балотується на посаду міського голови.
Осміловський став мером 2006 року. Шестеро його конкурентів були працівниками держустанов, їх висували партії. Михайло Іванович ішов як самовисуванець. Набрав 70% голосів. 2010-го конкурентів на виборах не мав. Його не підтримали 22 із 731 виборця.
— Коли вперше зайшов до міськради, був у тихому ужасі. Підлога гнила, у стелі чотири дірки — й чотири відра під ними. Вибив на дах кошти в районі, полатав. А це все, — показує на стіни, підлогу, — зробив за свої гроші. Бо ж стидно: хто не приїде в місто — першим ділом у міськраду йде, — каже Михайло Іванович. Запитує, чи можна закурити. Впродовж розмови випалює п'ять цигарок "R1". — Я прийшов на посаду заможною людиною. Займався міжнародними транспортними перевезеннями пасажирів і багажу. Мав буси, вантажівки — усього 20 одиниць. Давав роботу 10 водіям, вони їздили в Італію, Іспанію, Португалію. Здавалося, є все, що треба для життя — сім'я, житло, гроші. Якийсь куточок навколо тебе облаштований. Але за його межами, у твоєму рідному місті — купа проблем. І це муляло. Вирішив балотуватися.
Що ще вразило?
— Нецільове використання коштів. Коли не голова знає, що йому краще зробити в місті, а район. Просиш 20 тисяч гривень на дах, а вони: дамо 30, але на євровікна. А дах хай тече. Оце клянчання за копійку пригнічує. Місто мало заробляє. У нас бюджетні установи працюють — школа, садочок, лікарня, ліцей. Задіяні 300 осіб. Люди мають роботу. Але міський бюджет нічим наповнювати. Один підприємець робить меблі, ще кілька зареєстровані, а працюють деінде. Сплачують єдиний податок. Трохи маємо від оренди з аптеки, Ощадбанку, трьох магазинів. Разом із районними субвенціями бюджет міста — менше мільйона гривень на рік. А тільки на утримання дитсадка, народного дому йде понад 700 тисяч.
Які нагальні проблеми потрібно вирішити?
— Зробити водопровід і каналізацію. Щодо другого маємо спільний проект із норвежцями. Наші старі очисні споруди вже непридатні, а вони запропонували природний спосіб очищення. Біля села викопали чотири стави. Там кругом болота, очерет. Виведемо каналізаційну трубу в один став. Стоки стікатимуть із нього у другий, дорогою очистяться. У третьому вода вже майже прозора. Із четвертого її можна використовувати для зрошення. Водопроводом займаюся з 2006 року. Поміняв 60 відсотків труб. На решту поки що бракує коштів. Щотижня маємо розриви.
В Угневі багато закинутих споруд. Чому не ремонтують?
— Бо кожен на них хоче заробити, але ще не придумав — як. Є побуткомбінат. Був у гарному стані. Приватизував його львівський пан. Нічого там не робить, податку за землю не платить. То продай, чоловіче. Ні. Звернулися до прокуратури — може, вплине. Є розвалений двоповерховий магазин Укрспоживспілки. Колишні працівники отримали його як майнові паї. Хто при начальстві був, об'єдналися по 10 чоловік, взяли собі будівлі в райцентрах. А 100 простих смертних запхали в Угнів. Ось ваша власність, коштує півмільйона. А їм як таке продати?
Місцеві жителі мають надію на туризм. Що робите для цього?
— За 700 метрів від нас — кордон із Польщею. П'ять-шість разів на рік організовуємо дні добросусідства. Вони велосипедами приїжджають. Але в Угневі нема навіть де пообідати, переночувати. Ми з жінкою купили тут стару хату, дружина відкрила продуктовий магазин, поставили столики під дахом. Залили фундамент під міні-готель. З весни почнемо роботи.
Доїзду до міста практично нема, яма на ямі. До Рави-Руської — 20 кілометрів, а автобус їде годину, курсує всього тричі на день. Як туристам до нас добиратися? Та й інвесторів бездоріжжя відлякує. А ми могли б надавати приміщення і території під склади, цехи.
Який вигляд має ваш робочий день?
— Весь час ходжу по місту, у кабінеті не сиджу. Треба — беру мітлу і йду замітати. Копаю, кошу. В шафі маю дещо зі спецодягу. Додому недалеко збігати переодягнутися. Недавно водопровід прорвало, то взяв лопату, пішов копати. На фронті стільки ровів викопав, то що — тут із ямкою не справлюся?
Люди на вулиці до мене підходять, просять вирішити спірні питання. Часто воюють за межі. З 10 років тому пішла чутка, що на кордоні можуть створити піший перехід. Усі кинулися приватизовувати ділянки. І за якихось півметра — до війни доходить. Доводиться іти, мирити.
На фронт пішли добровольцем?
— Так. Воєнком поставив умову — хоча б одиницю техніки в АТО організуй — і поїдеш. А наш ліцей мав "Урала". 10 років стояв поламаний. Друзі помогли відремонтувати, він на Донбасі ще.
Рік служив в оперативно-бойовій прикордонній комендатурі №1 і №2. Був водієм, патрульним, розвідником, санінструктором, стояв від Мар'їнки до Маріуполя. Найбільше боявся попасти в полон. Якби так сталося, застрелився б.
Хлопці, які повернулися з АТО, відчувають пригнічення. Розказують, які нісенітниці їм несуть міські чи сільські голови, коли мова заходить про обіцяні земельні ділянки чи соціальний пакет. На їхніх плечах виїхали, а потім називають ідіотами. Не можна, щоб ті хлопці відчули себе непотрібними. Це може перерости в нездорову ситуацію. Тому ця проблема зараз важливіша за місцеві вибори. Такі гасла звучать, що стидно читати: "Змінимо армію на професійну", "Повернемо гроші з офшорів". Це міський голова чи сільські депутати зроблять? Один мер наобіцяв на 5 мільярдів гривень. Та ти порахуй бюджет свого міста. Розбий на два роки, на які тебе зараз вибирають. Де візьмеш стільки? Чи обіцяє створити дві тисячі робочих місць. Маєш у планах конкретного інвестора, який завод збудує? Революція гідності в нас відбулася. А де та гідність? Що казати сім'ям загиблих героїв? За два роки ми втратили цвіт нації, — на очі Михайла Івановича навертаються сльози. Швидко витирає їх долонями.
3 
1
Коментарі