23 лютого у місті Старий Самбір, за 110 км від Львова, поховали 29-річного Богдана Сольчаника. 20 лютого на Майдані його вбив снайпер пострілом у шию.
— Виносять, Богданчика виносять, — голосить літня жінка в чорному пальті. — Куди ж тебе, сизий голубе, несуть, хто вражу кулю тобі всадив?
На центральну вулицю Галицьку процесія виходить опівдні. Накрапає дощ. На фотографії Богдан у вишиванці, усміхається. Хор підлітків зі львівського "Пласту" співає повстанську пісню "Ой у лузі червона калина". Віко труни несуть чотири побратими в камуфляжній формі. 8-тисячний натовп вигукує: "Герої не вмирають!" Біля міськвідділу міліції п'ятеро міліціонерів припадають на коліно, схиляють голови.
Богдан Сольчаник викладав історію в Українському католицькому університеті у Львові. У вихідні підробляв у туристичній фірмі.
— Був найкращим екскурсоводом нашого агентства, — каже співробітник Андрій Шевців, 28 років. Тримає жовті троянди, перев'язані чорною стрічкою. — На сайті лише хороші відгуки про нього. Хоча рідко буває, щоб екскурсовод усім подобався.
Разом зі своїми студентами Богдан Сольчаник був у Києві, коли "Беркут" побив людей 30 листопада.
— Третій раз поїхав 20 лютого, — каже троюрідна сестра Богдана Віра Гой, 28 років. Очі заплакані. Подруги тримають її попідруки. — Приїхав о шостій ранку. Був беззбройний, лише мав знайдений щит. Почув, що активісти взяли Жовтневий палац, побіг на передову. Там стріляв снайпер. Хлопець, з яким він біг, відскочив убік. А Богдану куля влучила в шию, у сонну артерію.
Міська рада Львова організувала з обласного центру до Старого Самбора чотири безкоштовні автобуси.
— Богдан був лідером класу. На олімпіаду — Бодя перший, на змагання з фізкультури — в перших рядах. Концерти чи щось організувати — то й мови не було, хто тим займеться, — згадує однокласник Богдана 29-річний Михайло Зубрицький. — Усі його слухалися, бо по ділу говорив і з жартами. Такий же юний і світлий залишився, яким був у школі.
— Я знаю Богдана більше 14 років, — виходить із церкви священик Михайло Николин. Уночі він служив заупокійну. — Ще школярем мене вразив. На одному зібранні молоді встав: "Треба, аби в учителя був такий авторитет, як і в священика". Я подумав: ото інтелект, ото допитливість. Був учитель і науковець від Бога. Коли його тіло везли зі Львова, вночі люди виходили зі свічками на трасу. Утворили живий ланцюг до Самбора.
Богдан Сольчаник писав докторську дисертацію про виборчі практики. Захистити не встиг.
— Ми її видамо, — говорить протоієрей Тарас Когут. — За дозволом батьків, витрати на встановлення пам'ятника університет візьме на себе. Запровадимо стипендію його імені.
Заплакану матір Оксану Сольчаник підтримує на два роки молодший за Богдана брат Степан та наречена Богдана — Марія Погорілко. Вона теж історик.
—У житті не знав такої людини, яка стільки мала би планів та ідей, —каже телефоном 29-річний Петро Чорній. 10 років товаришував із Богданом.
— Востаннє бачилися три дні тому, на дні народження його Марічки. Вони були заручені. Цього року планували одружитися.
Прощання триває 3 год. Одним із перших підходить батько Зиновій Сольчаник.
— Його батько — вчитель фізкультури у школі, а мати працює у райспоживспілці, — розказує місцева Антоніна. — А прадід його був священик. Я собі як уявлю, що мого сина хтось би застрелив. То здається, горло зубами перегризла б, вени з рук повисмикала, — плаче.
О шостій вечора Богдана Сольчаника ховають на кладовищі поряд із воїнами УПА. На могилу кладуть майже тисячу букетів.
1 
1
Коментарі