25 лютого виповнюється рік від дня інавгурації Віктора Януковича на посаду президента України. "ГПУ" розпитала людей у різних містах, як змінилося їхнє життя за цей час.
Донецьк. Центральний ринок. 20-градусний мороз. На запитання про зміни люди або сміються, або матюкаються.
36-рiчна Наталія торгує кавою. Півроку тому повернулася із заробітків у Москві. Каже, її прибутки в Україні такі, як два роки тому. А життя подорожчало щонайменше на третину. Розмовляє російською.
— Гірше, ніж у Донбасі, ніде нема. Ціни на жратву вищi за московські. Там мені платили 7 тисяч у перерахунку на гривнi. Купила нутрієву шубу за 4 тисячі. Змогла б я це у Донецьку, заробляючи 1,5 тисячі?
Її сусідка 40-рiчна Олена говорить, що її життя покращало. Але влада тут ні до чого: вона виплатила кредит.
— Наш ринковий покупець — пенсіонер. По них помічаю, що пенсії не встигають за цінами. Але Януковича старi люди не лають. Говорять, року мало, щоби підняти країну з розрухи. Я боюся нового Податкового кодексу. Ходять чутки, що податківці озвіріють, їм влада більше повноважень дає. Думаю народити третю дитину. Янукович даватиме 100 тисяч.
Біля прилавка стоїть 71-рiчна Надія Аполлiнарiївна.
— Обіцяти — не означає платити. В Януковича слова — то пісок через сито. Пенсіонери нічого не дочекалися від нього. Отримувала рік тому 840 гривень, а зараз 860. Батон коштував 2,50, а зараз 4 гривнi. Які страшні розслідування йдуть по телевізору — про якість молока. Чому влада не реагує? Бо вони не п'ють те молоко. Їхнi діти не ходять у ті школи, які вони закривають у нас в Донбасі. Влада впевнена, що ми вимиратимемо. Залишається від сорому опустити низько голову — за те, що ми за нього голосували. Уряду та президенту бажаю пожити на мiнiмальну зарплату, яку отримує мiй онук пiсля вузу. І не потрібно нам багато обіцяти. Нам узагалi мало потрібно — вертольотів і царських резиденцій не просимо.
Київ. Підземний перехід біля станції метро Льва Толстого. Обабіч квіткові кіоски. Тут-таки чоловік торгує лампочками, викрутками. Заправляє газом запальничку.
— Ще довго? — запитує рудобородий покупець. Тримає 20 грн.
— Зараз-зараз, мабуть, газ замерз, — каже продавець Дмитро, 26 років. — Останнім часом він неякісний якийсь іде.
— Останнім часом усе якесь трохи не таке, — додає бородань.
— Да. Голосував за Януковича, а нічого не змінилося. Єдине, що бандерівців не шанують, пам'ятники їм не ставлять. Оце да. А в іншому ще гірше стало. За Ющенка хоч і криза була, але я знав, що буде завтра. Зараз ні в чому не впевнений. У моєму селі на Одещині розруха, люди вирізають худобу, бо невигідно. Чую од знайомих, шо менти розпоясалися. Думав, Янукович усе в свої руки візьме, наведе порядок, а він...
Неподалік входу до метро жінка торгує цигарками:
— Та я не знаю, як за Януковича стало. Я в політиці не розбіраюся. Ще посадять потім через вас.
Райцентр Кам'янка на Черкащині. Бар "За склом" біля Центрального ринку. За столом двоє чоловіків. Кличуть третього.
— Іваха, ти у Черкасах робиш, більше знаєш. Можеш нас просвітить. У нас із кумом Ваською разногласіє, — говорить Юрій. — Чого в страні порядок наводять, а жить стає важче й важче? Кум голосував за Януковича. То пояснює, що почалися непопулярні реформи, зато потом жить буде лучше. А я кажу, шо главне — порядок у головах. А його немає. Могильов виступає за техогляд, а Янукович каже — отмінить, Могильов за то, шо на права треба через 10 років перездавати, а один "регіонал" каже, шо це дурниця. І оцим годуватимуть нас годами.
Іван відпиває каву.
— Наприклад, у великій сім'ї скрута. Батько каже: "Треба потерпіть, купимо на зіму одежі в секонд-хенді, переб'ємося супами". А в той самий час батько купує пальто від "Ґучі". Мовляв, йому на роботі треба харашо виглядєть. Скажіть, буде там через якийсь час краще?
— Це ти про вертольот чи тіпа дачу Януковича, — встряє Василь. — Ну ти рівняєш. При чом сім'я до власті? Там же принципи другі. Попробуй пояснить людям, шо пенсійний вік треба піднімать, бо пенсіонерів більше, чим робочих. Зразу ж кричать, шо на пенсію їх виноситимуть у гробах. Вся Європа довше робить.
Юрко аж підскакує з чаркою в руках.
— Робить можна, коли платять нормально. Єсть директора, не буду пальцем тикать, шо й зараз до 80 керують. І пенсії тисяч по 5 получають. А з машзаводу на пенсію у 55 жінок вже під руки виводять. За станками ішачать, як воли.
Чоловіки замовляють ще пляшку горілки.
Львів. Дитячий майданчик у парку ім. Івана Франка.
33-річний Роман Жук прийшов на майданчик із 2-річним Гордієм. Фотографує сина на відеокамеру біля гірки:
— Оцей мізер, який виплачують на дітей, компенсують цінами на комунальні. І ми все одно ліземо в борги. За Ющенка нічого не робилося. Зараз робиться, але не в ту сторону. За президента соромно — досі не вивчив нормально української мови, постійно пхає свої блатні словечка.
Одеса. Вул. Дерибасівська. Із книжкового супермаркету виходить чоловік у короткій пуховій куртці. Тримає збірку романів Роберта Шеклі. Ігор Дегтяренко, 28 років, працює музикантом у ресторанах.
— Влада — це натовп бовдурів, що нічим не відрізняються від попередніх. Серед них немає професіоналів, які мислять швидко й актуально.
Коло кіоска "Горинич" чоловік замовляє шаурму.
— Цій владі потрібні дві категорії населення: бухгалтери і роботяги, — каже 33-річний Андрій. — Перші терпляче стоятимуть у чергах до податкової і переписуватимуть непотрібні і незрозумілі папірці по мільйону разів. Другі працюватимуть у "копанках" — звичні до повної відсутності соціальних стандартів і гарантій безпеки.
Під вітринами бутика "Бомонд" сивий дід просить милостиню. На Дерибасівській за пару годин назбирує 20 грн.
— За рік зросла до неймовірних розмірів плата за квартиру, — каже Михайло Йосифович, 68 років. — Рахунок принесли на 610 гривень. Тварі. На їжу залишається 200 гривень на місяць. Їхнє покращення життя вже сьогодні — мабуть, мається на увазі "білет" на небеса.
2 
35413
Коментарі
9