— Беріть шашличок. Свинка була домашня на пшениці годована. Їжте, девушка, обростайте целюлітом, — каже продавщиця 45-річна Тетяна до худої дівчини, яка бере дві порції шашлику в столичному музеї Пирогів, де в ніч на 7 липня святкують Івана Купала.
Тетяна привезла в Пирогово 10 кг м'яса. Із чоловіком Володимиром смажить шашлик біля вітряків. Чотири шматки м'яса з огірками і скибкою хліба коштують 50 грн. Запечена риба — 35.
— Ми тут щороку стоїмо, то бачимо одне й те саме. Люди приходять, їдять-п'ють і розходяться по домах. Ще через костьор пострибають, як вони кажуть: раді прикола, і всьо. Основне — це випити і поїсти. Зазвичай, усе закінчується о 23.00, і народ роз'їжджається.
Люди починають збиратися о сьомій вечора. За вхід платять 30 грн. Торговці продають вінки по 60-70 грн, штучні квіти у волосся — від 35. Але більшість жінок зривають на полі ромашки та плетуть вінки самі.
— Ты умеешь плести? — питає в дівчини хлопець.
— Конечно. Ты мне сейчас нарвешь цветов, а я загуглю на айпад и сплету. Только не с корнями рви, а то песок мне глаза засыплет, — просить та. Хлопець нариває букет ромашок, і вони вдвох намагаються плести вінок так, як написано в інструкції.
— Дорогая, что-то не получается. Давай купим и не будем здесь сидеть и изобретать велосипед, — просить хлопець. Його супутниця віддає букет зірваних ромашок іншій парі і йде.
За столом 10 літніх жінок у вишиванках допивають вино, дехто пиво. На столах м'ясні закуски.
— Так святкують останні років із 15. Прийдуть, вип'ють і підуть. Хіба то свято? — каже 65-річна Ганна Павлівна, втираючи рот рукавом вишиванки. — У мій час усе було по-іншому. Вважають, що купальська ніч — найкоротша в році, й ніхто тоді не лягав спати. Хтось шукав папороть, хтось чаклував, а хтось і дітей зачинав. Вони народжувалися на 8 березня. А під ранок ще до сходу всі йшли збирати трави. Потім їх засушували й окурювали хворих, боролися з нечистю, кидали в затоплену піч під час грози, щоб у хату блискавка не вдарила.
Дівчата, які хотіли протягом року вийти заміж, голяком тричі оббігали житнє поле. А самі сміливі намагалися зловить гадюку і пришити до неї якусь вещь свого возлюбленого. Вважали, що він буде її навіки любити.
О 20.00 починають розпалювати вогнище. Пари беруться за руки і перестрибують.
— Он пригають через костьор, бо так усі пригають. А ніхто ж не знає, що це значить. Якщо, например, вогонь не затроне пригающого і навіть не буде іскр, то це знак удачливого заміжжя, — каже Ганна Павлівна. — Або вінки пускають на воду. Якщо попливе — дівчина заміж вийде, якщо до берега приб'ється — не бачити цього року шлюбу. А як утоне — коханий розлюбить.
Через півгодини вогнище гасне. Працівники музею обіцяють, що розпалять заново, щойно стемніє, але так і не роблять цього:
— Ви ж бачите, що дехто випиває сьогодні. І в такому стані буде скакати через вогнище, то ще завалиться туди або обпече ноги.
Опівночі відьми починали літати
— Купальської ночі своє свято справляли і відьми. Вони кип'ятили воду із попелом із купальського вогнища. Збризнувши себе нею, відьми опівночі починали літати, — розповідає киянка 63-річна Тетяна Іванівна. — Інколи вони перетворювалися на домашніх тварин і проникали в стайню. Там доїли корів. Могли й на зовсім відняти молоко. Після того корова худла, доїлася кров'ю. Ще крали коней і їхали ними на шабаш на Лису гору. Живою конячка звідти не поверталася.
Щоб відьма не проникла в стайню, господарі обходили двір із молитвою, а в дверях клали молоду осику, вирвану з коренями. А на порозі будинку та на підвіконнях розкладали кропиву.
3 
1
Коментарі
1