23 травня у Львові на Личаківському кладовищі поховали засновника мистецького об'єднання "Дзиґа" 52-річного Маркіяна ІВАЩИШИНА. Минулого вівторка, коли йшов по вулиці, в нього обірвався тромб.
Маркіяна Йосиповича відспівують у церкві Пресвятої євхаристії УГКЦ. О 12:00 тут збираються майже півтисячі людей. Несуть букети жовтих квітів.
— Часто жалілася Мареку, що мій 2-річний син прокидається щоранку о шостій. Він казав: "Діти знають, як краще. Тому вони прокидаються із небесними світилами". Своєму сину Остапові говорив: "Основне — бути добрим". Мені це запало в душу. Так і свою дитину виховую, — каже художниця та режисерка Ольга Поворозник, 32 роки. Стоїть неподалік собору. Тримає півонії. — Іващишин був перший, хто заплатив мені гонорар за відеозйомку. Це було 10 років тому, я лише починала знімати. Відправив мене на джазовий концерт до Києва зняти виступ одного із гуртів. Те відео стало б найкраще в моєму житті, якби не забула ввімкнути запис. Було страшно, що скаже Марек. Але він оплатив мені дорогу і навіть дав гонорар.
Біля входу в собор стоїть голова правління громадського об'єднання "Вірменська-35" 39-річна Соломія Чубай. Світло-русяве волосся заплетене в колосок. Очі заплакані.
— Уперше Маркіян побачив мене на похороні мого батька Григорія Чубая. Мені було 2,5 року. Моя мама була його класною керівничкою. Казала, що він і в школі був значимий. До нього прислухалися і однокласники, і вчителі, — розповідає Чубай. — Згодом він запропонував мені посаду прес-секретаря у "Дзизі". Маркіяна завжди хотілося обійняти. Спочатку боялася, робила це обережно. А потім, коли хотіла — підбігала, цьомкала. У відповідь на такі ніжності він тільки хрипло усміхався. Людям довкола здавалося, що сентиментів він не любить, але я знала, що йому це подобалося.
— Маркіян умів сильно образити. Але коли вибачався, це було справді відверто та щиро, — додає Соломія Чубай. — Був стабільний. У "Дзизі" мав свій улюблений столик. Увесь час пив із однієї склянки і той самий алкоголь, курив лише одну марку цигарок, носив один і той же одяг. Смачно готував, вигадував рецепти. Багато з них були в меню "Дзиґи" та "Квартири 35". Любив малювати та грати на дримбі. Бувало сідав за свій столик у "Дзизі" та дримбував годинами. Ніколи не мав матеріальних інтересів у житті. У нього не було ні квартири, ні машини. Усі гроші вкладав у творчі проекти друзів і талановитої молоді. Коли просила поради, казав: "Думай сама".
Після закінчення служби чоловіки із громадської спілки "Студентське братство" несуть труну на плечах до чорного катафалка. Траурна процесія вирушає до Личаківського кладовища. Розтягується на понад 50 м.
— Познайомився із Маркіяном Іващишином 26 квітня 1989-го на мітингу, присвяченому роковинам Чорнобильської аварії, — товариш 47-річний Сергій Бащук ховається під деревом від дощу, що починається під кінець похорону. — Згодом стали з ним майже однією родиною — він хрестив мого старшого сина. Бачилися часто, але не так, як мені хотілося б. Мали по сусідству старі дерев'яні гуцульські хати в Карпатах. Тішився, коли траплялася нагода разом поїхати туди. Гуляли, ходили по гриби і багато говорили.
25 років очолював "Дзиґу"
Маркіян Іващишин закінчив інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту. Тричі обирався депутатом Львівської облради. 1990 року очолив Студентське Братство Львова. Тоді ж був одним із керівників Революції на граніті. За три роки створив мистецьке об'єднання "Дзиґа". Очолював його 25 років. Був творцем і власником кількох львівських клубів і кав'ярень.
Організовував мистецькі фестивалі. Видавав культурологічне видання "Четвер" і "Львівську газету". Був одружений із лікарем Яриною Зайченко. У нього залишився син 17-річний Остап.
8 
35413
Коментарі