16-річна Діана Каглян від народження майже не бачить. Вона отримала гран-прі на фестивалі "Захід—ХХІ століття". Це не перша нагорода співачки.
Живе Діана в селищі Чернелиця на Івано-Франківщині.
— Хату знайдете легко: в селі всі знають, де живе Діана, яка співає, — пояснила її мати, 35-річна Світлана, на фестивалі.
У маршрутці їдуть дві жінки. Запитую в однієї, як знайти Каглянів.
— Ви до Діани? — жваво озивається 50-річна Марія Войтюк. — Дуже талановита дитина! Стане артисткою.
Світлана зустрічає мене на зупинці в чорній плащовій куртці. У руці тримає парасольку, бо почалася злива.
— На фестивалі сказали, що дівчина незряча. Але ж вона бачить, хоча дуже слабо! — від обурення жінка зупиняється на сільській дорозі. — Возили її до інституту Філатова в Одесу, в Росію, Німеччину, Польщу, Чехію. Ніхто не береться оперувати нашу дитину.
Діана зустрічає нас на порозі сільської хати і впевнено веде до вітальні. Каже, що рада. Вона в синіх джинсах і теплому светрі.
— У хаті донька легко орієнтується, — пояснює мати. — Але до школи ми її водимо: а раптом над"їде машина чи собака вибіжить.
У вітальні дешеві меблі та музичний центр. Над диваном висить іконка.
41-річний Діанин батько Борис приносить доньчині грамоти й дипломи. Кладе на диван м"які іграшки. Дівчина сідає поміж ними.
— Це подарунки з конкурсів, — пояснює батько. — Вона ще й вірші пише. Ану, доню, про журавля з підбитим крилом...
— А музику? — запитую.
А раптом над"їде машина чи собака вибіжить
— Ні. Нот не знаю, — відказує голосно Діана. Вона дивиться крізь мене, склавши руки на колінах, не рухаючись.
— У селі нема музичної школи, — каже. — Колись до дітей приїжджала учителька — вчила нас грати на фортепіано. Я два роки ходила, сприймала на слух. Але потім учителька перестала приїжджати.
— Анничка Гнатищак учить Діану вокалу, — розповідає батько, закидаючи ногу на ногу. — Приїжджає аж з Косова. Написала для доньки пісню. Щосуботи їздимо до обласного центру, там із Діаною займається Богдан Сташків... Далеко — дві з половиною години автобусом. Я теж співаю, — раптом каже пан Борис. — І в моєї мами, Олени, гарний голос. Я теж колись їздив на конкурси, але співаком так і не став.
Світлана, підперезана фартушком, у потертих джинсах, готує обід. Із чоловіком вони мають великий город, тримають курей, качок, поросят. Світлані допомагає мати Бориса, пані Олена.
Діана показує книги з великими літерами і спеціальний монітор, який батько привіз із Чехії. Цей пристрій збільшує літери. За нього сім"я заплатила 200 євро. Він допомагає Діані читати, але недовго — очі болять.
У червні дівчинка закінчила 9-й клас.
— Учиться за індивідуальною програмою, — розповідає батько. — Тільки від геометрії звільнена.
До четвертого класу Діана ходила до спецшколи.
— Ми навіть не думали, що донька зможе вчитися, тому не віддавали її до школи взагалі, — згадує мати. — До спецшколи Діана пішла у вісім років — на вимогу лікарки. Вона на два роки старша за своїх однокласників.
Раніше Світлана не працювала — весь час проводила з донькою. Недавно жінці запропонували місце прибиральниці в школі. Борис їздить на заробітки за кордон. Працював у Польщі, тепер — у Чехії.
— Усі гроші йдуть на Діанку. Нам нічого не треба, — махає рукою. — 300 гривень пенсії, яку дають на її інвалідність, — копійки. А нам на концерти потрібно! Лише окуляри, в яких вона читає, коштують 300 доларів.
1989 — народилася в селі Чернелиця на Івано-Франківщині
1997 — пішла у перший клас
2000 — дипломант музичного фестивалю "Повір у себе", Івано-Франківськ
2004 — гран-прі фестивалю "Звичайне диво", Київ
2005 — гран-прі районного конкурсу "Пісенний розмай"
2006 — гран-прі всеукраїнського фестивалю "Захід—ХХІ століття"; перша премія на фестивалі "Карпатські соловейки"
1 
1
Коментарі