Четвер, 21 серпня 2008 18:48

Володимир Столбенко офіційно відмовився від матері

Від 87-річної Ганни Столбенко відмовився син Володимир, 53 роки, із селища Лисянка на Черкащині. Перед тим Ганна Мартинівна продала хату в Луганській області й переїхала жити до нього. Її доглядають власниця готелю "Лисянка" Таміла Поліщук та адміністратор Олена Матвієнко.

Триповерховий готель розташований у центрі селища. Біля входу на червоному пластиковому стільці у вишневій хустці й червоному квітчастому халаті сидить жінка.

— А ви не Ганна Мартинівна? — питаємо.

— Да. А как вы знаете? — говорить російською.

Веде у свою кімнату N209 на другий поверх. Східцями піднімається помалу, однією рукою тримається за перила, другою спирається на ціпок. Всередині кімнати є ліжко, стіл, стілець, вбудована в стіну шафа. Є умивальник, біля нього — червона пластикова миска з водою.

— То дівчата мені тепленьку занесли, вмивали. Дай їм Бог здоров"я, — хреститься Ганна Мартинівна.

— Купаємо бабу, — кажуть Таміла й Олена. — Син же відмовився не на словах, а в нотаріуса все завірив.

Показують документ: "Я, Столбенко Володимир Володимирович, повідомляю, що усвідомлюю значення своїх дій... цією заявою відмовляюся від рідної матері гр. Столбенко Ганни Мартинівни, що народилася 19.01.1921 р." Підпис поставлений 29 червня 2006-го, завірений державним нотаріусом Федором Любчичем.

— Була їм потрібна, доки мої гроші від хати не закінчилися, — каже жінка. — Продала її за 11 тисяч гривень. Чоловік, який купив, казав: "Бабо, не віддавайте всі гроші, половину собі залиште". Тепер кусала би лікті, та не дістану. Тих грошей і не бачила — усе син із невісткою Галею забрали. А як закінчилися гроші, почали критися з їжею. Хоч віддавала їм 400 гривень пенсії, собі півсотні залишала. Володя — найменшенький, раніше він мене любив. Як лежала в лікарні, водив за руку. Казав: "Ви ж мене в дитинстві теж так водили". А перед тим, як привезли сюди, невістка склала вдвічі пасок і била мене по спині. Я впала, а син пішов до іншої кімнати дивитися телевізор...

У готель Ганну Мартинівну привезли 2 липня 2005 року. Заплатили за три дні.

— Коли термін закінчився, ми звернулися в селищну раду, — розповідає Таміла Поліщук. — Там домовилися з лікарнею, що деякий час підлікують Ганну Мартинівну, а тоді керівництво селища щось придумає. Ми бабу провідували. Якось прийшли, а вона каже, що нікуди їй іти, думала в посадці повіситися на платочку. Говоримо їй: "Бабо, не плачте, будете жити тут скільки треба".

Ганна Столбенко віддає доглядальницям 900 грн. пенсії, собі залишає сотню. Номер у готелі, в якому живе, коштує 50 грн на добу.

— Приїжджали з будинку престарілих, — каже Таміла Поліщук. — Ми не хотіли віддавати, бо звикли до баби, але запитали, чи поїде. Вона залишилася. Їсти готуємо з Лєною.

Ганна Мартинівна згадує, що з першим чоловіком Миколою Поповим прожила кілька місяців. Із фронту прийшов документ, що він зник безвісти. Із Андрієм Прусаковим теж жила недовго — був питущий. Залишилася з двома малими синами Віталієм і Олександром.

— Із Володею Столбенком женилися, коли мені було 33, а він на чотири роки молодший. Прожили разом 46 років і три місяці. Народили з ним Володю. Чоловік жалів мене, не давав тяжко робити. Сам заробляв столяром. А 2000-го пішов із дому й по сьогодні немає. Їздили по ворожках, усі запевняли, що живий. Лише одна сказала, що вмер у посадці. Там міліція знайшла якісь кістки, кажуть, що його на 80 процентів...

Ганна Мартинівна дістає з підвіконника ікону Божої Матері з Ісусом. Розповідає, знайшла її в 1960-х у річці. Відтоді не розлучається.

— Часто сниться, що Володя просить пробачення. Кажуть, що десь поїхав із Лисянки у Маріуполь чи що. Там наче оженився. Старший Віктор живе у Луганській області, а середній син Саша помер у 52 роки, восьмий рік пішов, — витирає очі від сліз.

Володимир Столбенко нічим не пояснив своєї відмови від матері.

— Є люди, яких можна вмовити одуматися, а цей уперся, прочитав, підписав — і все, — згадує нотаріус 50-річний Федір Любчич.

Розмовляємо з невісткою Ганни Столбенко, 50-річною Галиною Миколаївною. Чоловік покинув її невдовзі після того, як відмовився від матері.

Була їм потрібна, доки мої гроші від хати не закінчилися

— Нишком розрахувався з роботи й утік, не сказав ані слова. Мене питають онуки, де дід, а я не знаю, що їм сказати, — каже жінка. — Певно, подався в якесь глухе село до іншої. Він із 32 років їздить на курорти, і щороку новий роман. Свекруха тепер радіє, бо не раз казала, що зробить усе, щоби нас розвести. Їздила до бабок. Я ж бідна, а вона хотіла багату невістку. На наше весілля одягла чорну хустку — йшла наче на похорон. Деякий час жили у свекрів, то вона весь час сину жужжала. Я була вагітна первістком, то вигнала мене через місяць і викинула наші речі в багнюку, — згадує Галина Миколаївна. — Ремнем я її не била, а захищалася. Вона з ціпком до мене кидалася.

Жінка запевняє, що була проти продажу хати.

— Гроші від хати я в руки не брала. Вона вам не казала, що приїхала до нас із раною на лобі? У свекрухи був рак шкіри, всі гроші пішли на лікування. Потім ноги, очі — дорогі препарати. Із пенсії давала скільки вважала за потрібне. Ми їх пускали за квартплату... Чого ж вона не поїде до старшого сина, племінників? Бо колотила й ту сім"ю. Зі старшим 15 років не бачилася. Чоловік приніс мені відмову, кинув на стіл, каже: "Я тепер і на похорон до неї не приїду!" — плаче Галина Миколаївна. — У неї ж є ключі від квартири. Я зразу думала, що одумається й прийде. А тепер, коли мене покинув чоловік, то вона мені теж не потрібна — одній треба думати про своїх дітей і онуків.

— Баба Ганна із нами не спілкувалася, — каже Тетяна Кошман, сусідка Столбенків. — Її сина в селищі осуджують. Як там не було, але мати — то святе. Якщо й були якісь неполадки у сім"ї, то купили би бабі якусь хатину, щоб жила там.

1921, 19 січня — Ганна Красняцька народилася в місті Олександрово Ростовської області (Росія), у дитинстві переїхала в селище Свердловка на Луганщині
1941 — вийшла заміж за Миколу Попова, чоловік зник безвісти на війні; 29 грудня народила сина Віталія
1948 — зійшлася з військовим Андрієм Прусаковим
1949, 28 липня — народила сина Олександра
1954 — вийшла заміж за Володимира Столбенка
1955, 27 березня — народила сина Володимира
2004 — продала хату у Свердлові, переїхала жити до сина у селище Лисянка Черкаської області
2005, 2 липня — оселилася у готелі "Лисянка" на Черкащині

Зараз ви читаєте новину «Володимир Столбенко офіційно відмовився від матері». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода