59-річний Володимир Сніцик другий рік живе на острові Тузла, працює в пансіонаті "Два моря". Додому в Керч приїжджає раз на місяць — у вихідні та у відпустку.

— Мене сюди перевели з Керченського торгового порту, де працював наладчиком. Тут відповідаю за порядок на території пансіонату, слідкую, щоб відпочиваючі не переходили в прикордонну зону, бо за це можуть затримати та оштрафувати. Проводжу інструктаж із тими, хто приїжджає сюди на відпочинок, щоб не виходили за знак "Хода нет", — Сніцик показує на кілька табличок із таким написом.

Пансіонат Керченського торгового порту "Два моря" побудували в 1970 роках. Три десятки кольорових будиночків уздовж моря влітку заселені, у гарячий сезон тут відпочиває 400–500 людей. Доріжки між будинками викладені плиткою. Будинок із вивіскою "директор" зачинений. Назустріч іде директор — жінка років сорока, у жовтих спортивних штанах і капелюсі. Розмовляти відмовляється. За її будинком єдиний на весь острів туалет та п"ять умивальників просто неба.

— На острові також розташований пансіонат риболовецького комбінату, будинки прикордонної охорони. У ті будиночки краще не ходити, — показує рукою в бік кордону з Росією. — Їм не подобається, якщо хтось заходить на ту територію.

— Ось там колись жили рибалки, стояла колгоспна бригада, яка ловила рибу для консерви "Керченські оселедці", — чоловік показує в інший бік острова. — Вони жили із сім"ями, мали навіть свою школу й садок, бо працювали двісті людей. Колишніх рибалок вже сприймають за місцевих жителів. Це літні люди. Вони приїжджають у свої будинки ранньою весною і живуть до осені. Відпочивають, городину садять. Їх десь сімей зо двадцять.

Зимувати на острові залишаються тільки працівники пансіонату та прикордонники.

У шторм хвилі перелітають через острів із Азовського моря в Чорне

— Зимою тут важко. Якщо море підмерзає, теплоходи та катери перестають ходити. Тоді накладно, бо ніде їжу взяти. Вітер сильний дме, здіймає віхоли з піску, аж ріже очі. Гріємося біля пічок-"буржуйок". У шторм хвилі перелітають через острів із Азовського моря в Чорне. У 1980-х Тузлу двічі насипали піском, бо вода заливала острів.

Сніцику на мобільний телефонує дружина.

— Мобілка тут тягне добре. От тільки газу немає. Їсти готуємо на електроплитах. Прісну воду привозять із Керчі. На теплоходах доставляють у магазин продукти. Ціни, як у Керчі, але магазин часто не працює.

Відпочивати на Тузлі можуть лише працівники торгового порту та члени їхніх сімей. Решту не пускають — прикордонна зона. Туристи приїжджають на одноденну екскурсію. Чотири рази на день через кожні 3–4 год. із Керчі на Тузлу пливуть катери та теплоходи. Для працівників порту поїздка коштує 2 грн, для туристів — 50–60 грн у два боки.

— Тузла була улюбленим місцем відпочинку для багатьох керчан. Вони називали її Середньою Косою. Тузлою почали звати після конфлікту з Росією 2003 року. Зараз на острів без перепустки ніхто не пройде. Бачите, скільки охоронців по кущах сидить?— киває у бік військових, які стоять уздовж берега.

— Я маю невеличкий город: вирощую помідори, картоплю, огірки, кавуни, виноград, інжир — щоби з грядки прямо до столу, — хвалиться чоловік. — Коли роботи немає, іду до моря рибалити. Закину спінінг, тут ловиться кефаль.

Каже, що змінився, коли переїхав на Тузлу:

— Емоцій стало більше. Вийшов на одну сторону — море, на другу — теж море. Я почав писати вірші.

Говорить, взимку прибирали пляж від нафти. Близько восьми тонн забрудненого піску вивезли на переробку в торговий порт.

×