— Із Богданом Сильвестровичем ми знайомі понад 15 років, — каже актор 56-річний Олексій Вертинський. — Грав із ним у виставах. Моя дочка вчилася на курсі Ступки, зараз працює в театрі. Його смерть не вкладається в голові. Замість нього в Україні немає нікого достойного. Нам знадобляться роки.
— Він міг працювати 24 години на добу, вимагав цього і від інших, — згадує колега Ступки, 59-річний Олександр Задніпровський. — Не розумів, для чого відкладати на завтра, коли це треба було зробити ще позавчора. Акторів карав за запізнення і пиятику на роботі. Понижував ранг артиста, а це зразу освіжало голову. На сцені той ставав, мов чистий папір — виконував усі вказівки режисера незалежно від рангу і віку. Молодим акторам казав: "Ви майбутнє, тому ставтеся до професії серйозно". Богдан Сильвестрович був дуже компанійський. Любив згадувати молодість, Львів і свої походеньки. Часто співав польських сороміцьких пісень. Для киянина незвично було їх слухати.
— Кожна епоха українського театру дарувала світові видатного актора, — говорить режисер 54-річний Сергій Проскурня. — Були Садовський, Бучма. Ступка став візитною карткою українського театру наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття. Він виконав свою історичну функцію. Був учнем Бориса Тягна, який учився у Леся Курбаса. У такий спосіб по театральній школі Ступка — внук Курбаса. Свою найкращу роль Богдан Сильвестрович виконав у фільмі "Білий птах з чорною ознакою". Через його образ простежується національна ідея у цьому фільмі. Показав, що з маленьких ролей народжуються великі артисти. В останні роки його захоплювала співпраця з польським режисером Кшиштофом Зануссі. Фільм "Серце на долоні" — прекрасний, професійний і майстерний, та він не став явищем світового кіно. Але це — зустріч двох майстрів, двох монстрів. А це вже є твором мистецтва.
— У кінематографі я поставив би Богдана Ступку поруч з Іваном Миколайчуком — як двох найгеніальніших українських акторів, — розповідає народний артист України Богдан Козак, 71 рік. Він працював зі Ступкою у Львівському театрі ім. Заньковецької з 1961 року. Перша його роль — Дон Хуан із п'єси Кальдерона "З коханням не жартують" — була спільною з Богданом Сильвестровичем. Ділили одну гримерку. — Востаннє бачилися в лютому. Ми обоє входимо до комітету з присудження Шевченківської премії. Того разу він не зміг прийти на засідання, тож я заїхав у театр. Випили чаю, погомоніли. Він саме розглядав репертуар камерної сцени театру Франка. Про хворобу ніколи не говорив ні слова.
2 
1
Коментарі