"Я змалку на гітарі граю, — розповідає 38-річний циган-музикант Володимир Григориченко. — Батько дуже добре грав, старший брат — теж. Ми кочували, мама гадала. Але я часто тікав. У 1975-му жив у Кременецькому інтернаті. Грав там у духовому оркестрі на трубі".
Із Володимиром розмовляємо на подвір"ї його будинку на околиці Кременця Тернопільської обл. Чоловік неголений, чорне волосся забране в косичку. На грудях— золотий хрест.
Григориченко розповідає, що багато грав на сільських весіллях.
— Усього траплялося — каже з усміхом. — Бувало, що й били, але добре платили. Згодом я випивати став, а тоді спробував анашу. Родичі-цигани на Миколаївщині дали курнути. Далі почав таблєтки їсти, з часом призвичаївся до "ширки", — веде далі він. Каже, дружина Рая, яку привіз 1992-го з Миколаївщини, забрала однорічного сина Рустама й повернулася додому.
— Міліція через день у мене вдома була. Ось, — повертається й показує великий шрам на лопатці. — Під кайфом прихилився до грубки і навіть не помітив. Лежав самотній в обдертій холодній хаті й розумів, що вмираю.
19 січня 1999 року, на Водохреща, Володимир Григориченко прокинувся рано.
— Зірвався й побіг на річку Іква, — згадує він. — Наче мене хтось вів. Пірнув у ополонку — мінус 27 градусів. Думав, помру. Назад ледве дійшов, впав у кухні на лавку. Але після цього випадку зав"язав із наркотиками. Тоді ж приятель-музикант познайомив мене з Олею Бірковою.
— Одна шкіра й кості були, — докидає на ходу Ольга, виткнувшись на подвір"я. За фахом вона — медик, теж на гітарі грає. — Приходив, сідав у крісло, тримався за бильця й мовчав. Півроку його мало не з ложечки годувала.
Жінка бере в багажнику автомобіля пакет з яблуками.
Дружина забрала сина й повернулася додому
— Я відчув, що треба фізично пахати, щоб вся дурка з мене виходила, — усміхнувшись, продовжує Володя.
2000-го Григориченко поїхав до Польщі на заробітки. У місті Ополе корчував зрубані дерева.
— За два місяці привіз 40 доларів, — говорить він. — Руки були, як боксерські рукавиці. І ребрами світив.
Невдовзі чоловік знову поїхав до Польщі, в Зелену Гуру. Працював підсобником і грав з тамтешніми циганами на весіллях.
— Він раніше цвяха десять разів бив, — додає Ольга. — Бив і матюкався, бо цвях гнувся. А тепер робить євроремонти. У Пітері навіть реставрацією займався.
— Це в 2003-му, — каже Володимир. — Півроку реставрували будинок у самому центрі, на Літєйному проспекті. Нас було 10 українців. По вихідних на весь Літєйний співали українських пісень.
Володимир бере в руки принесену Ольгою гітару "Хонер".
— Це моя перша гітара в новому житті. У Пітері купив, — пояснює. — На заробітки беру з собою.
Він перебирає струни. Помічаю шрам на правій руці.
— Та-а... — неохоче розповідає Володимир, — то циганські діла. Ну, сіла колись біля мене за столом дружина одного з моїх родичів. А в циган так не можна: між нами мусив сидіти її чоловік. Він і схопив ножа. Але я встиг руку підставити...
1968, 7 грудня — Володимир Григориченко народився в м. Кременець на Тернопільщині в циганській родині
1982 — грає на весіллях
1986–1988 — служба в Радянській армії, автомобільний батальйон, Львів
1990 — почав уживати наркотики
1992 — одружився з Раїсою; за рік народився син Рустам
1999 — вилікувався від наркозалежності; познайомився з викладачкою медучилища Ольгою Бірковою
2001 — поїхав до Польщі на заробітки
2007 — збирається на заробітки до Карелії, Росія
У перервах між заробітками співає в ансамблі "Бона", яким керує його дружина Ольга
3 
1
Коментарі