— Свою першу гранату я розібрав у другому класі. Знайшов її у лісі. Розбирати не страшно було, а навпаки — цікаво. Знешкодив, вичистив і поставив удома. З цього моменту почав збирати речі різних воєн, які проходили біля нашого села. 36 років це роблю, — розповідає 47-річний Віталій Гавгун.
Він живе у селищі Івано-Франкове за 22 км від Львова. До 1946-го його називали Янів. За радянської влади перейменували. Місцеві жителі досі користуються старою назвою.
Повз селище проходила лінія фронту під час Першої світової та українсько-польської війн. У лісах діяли вояки УПА.
За освітою Віталій Гавгун автомеханік. Закінчив львівське автобусне училище. Його будинок недалеко від центру селища. Господар запрошує у свою кімнату-музей. Виділив її під речі, які знаходить у лісах. Під двома стінами стоять великі стелажі. На них — каски, міни, бомби, поржавілі пістолети, патронна стрічка, праски. На стінах у рамках повісив монети, нагороди, пряжки, ґудзики, ложки, медальйони, кокарди, пляшки, запальнички, жетони. Усі відреставровані. Кожен експонат має наклеєний порядковий номер.
— Знайдені речі нумерую, фотографую і заношу дані про них у зошити. Ви не бійтеся. Нічого з того всього не стріляє і не бойове. Я сам вичищаю їх. Речі шукаю законно, а не як чорний археолог. Є керівником пошукової групи товариства "Пам'ять". Але маю багато недоброзичливців. Вони на мене весь час міліцію натравлювали. Ті обшуки в мене постійно проводили, бойові патрони підкидали. Десь років сім тому мене на один рік умовно засудили за зберігання набоїв.
На столі посеред кімнати стоїть друкарська машинка вояків УПА.
— Її я геть понищену знайшов. Навіть вагався, чи брати додому. Але ж то всьо історія. Приніс і відновив, шо можна було. Також там два бідони з документами упівськими відкопав. Їх зараз у Львові спеціалісти відновлюють.
У ліси Віталій Гавгун ходить три-чотири рази на тиждень. Лісу близько 400 тис. га.
— Спочатку я просто ходив навмання. Але потім виробив схеми. Малюю свої карти — де бій відбувався, куди поранених могли забирати, в якому напрямку солдати відступали. Це все з розповідей діда чув. Із собою беру тільки флягу води, пачку папірос, лопатку та металошукач. Колись у мене був старий радянський. Зараз маю "Карет". Він бере 20 сантиметрів під землею. Якщо річ велика і з кольорового металу, то на півметра.
У кришталевій салатниці кілька ґудзиків і гільз.
— Це медальйон XVII століття. Такі давали батьки своїм дітям, які ішли на фронт. Вони мали їх захищати. Великою рідкістю тепер є знайти німецький хрест. Десь один у рік можу знайти. Найціннішим є хрест Люфвахен 1935 року. Мені за нього 1800 доларів пропонували. Один чоловік давав 150 тисяч "зелених" за все, що в мене є. Разом з книжками реєстру і фотографіями. Але я ненавиджу то всьо в гроші переводити.
На найбільшій стіні висить зброя. Одна під одною вряд прикріплені шість гвинтівок.
— Найстарішим є кавалерійський карабін 1871 року. Його і зробили першим на патрони. Недавно знайшов манліхер 1889-го. Гвинтівку давали нашим ополченцям. Який я довольний був. Два роки за ним ходив. Відновив його сам, бо майстер за відновлення дерев'яної частини 500 гривень хотів. Повісив манліхер на кухні. Жінка такий ґвалт зняла. Але коли дізналася про його ціну, то погодилася.
Нещодавно Віталій Гавгун видав книжку "Світові війни на теренах Янова".
3 
1
Коментарі
1