42-річна Вікторія Сірик із села Стрибіж Червоноармійського району на Житомирщині 14 листопада померла через виразку шлунка і перитоніт. Медичної допомоги їй не надали. Вікторія та її чоловік Василь не визнавали офіційної медицини. Він закопав покійну біля хати, горбик зрівняв із землею і притрусив сіном.
15 років тому художники Вікторія і Василь переїхали з Москви до землянки під лісом, між селами Стрибіж і Підлісне. Їхній старший син Тимофій, коли досяг повноліття, перебрався до Житомира. Менший Степан залишався з батьками.
Рік тому подружжя вирішило стати сироїдами.
— Через місяць відчули, як наше тіло оновлюється. З'явилося більше сил, прилив енергії. Хочеться співати, — розказувала Вікторія у березні. — Робили це поступово. Замінили варену моркву в супі на сиру. Потім крупи перестали варити, тільки заливали на ніч водою, щоб настоялися. М'яса ми давно не їли. Навіть собак привчили до гарбузів. Їдять баштани і почуваються здоровішими, ніж сільські пси.
На початку року у Вікторії почав боліти живіт. Вона пила настоянки трав і гарбузовий сік. Коли біль став нестерпним, Василь пішов до Підлісного й там викликав "швидку". Дружина померла дорогою до лікарні. Медики кажуть, її могли врятувати, якби звернулася на тиждень раніше.
Місяць потому біля Підлісного на дорозі стоїть дерев'яний знак, що показує на стежку в ліс із написом "Сірики 800 м". Їхня хата вросла в землю, вкрита соломою і гіллям. На дверях висить колодка. Зазирнути у вікна можна лише навпочіпки.
Видно мішок із сіном — це замість ліжка. На підлозі розкладені розфарбовані глиняні фігурки. Їх Вікторія продавала в місті як сувеніри та обереги. Над стріхою в'ється дим. Біля дверей стоїть каструля із кашею. Її їсть сірий пухнастий кіт.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іван Сірик перевіз сім'ю з Москви до лісу
За хатою бачу копичку сіна. Це могила Вікторії. Біля неї жовті квіти. Горбика немає.
— Він її без обряду і похорону закопав, — розповідає Василь, житель Підлісного. Їде підводою з одним конем на базар до райцентру. — Ні могилки, ні хрестика, ні таблички. Навіть землю зрівняв, щоб не видно того місця було. Ні сльозинки не проронив. Каже, в неї ще торік живіт болів, але вони дохторів не признають. Поїхали до цілительки, а та Вікторії ауру прочитала і сказала, що вона всі свої сили вже іспользувала. І всьо. Капут. Лягай і помирай.
У Стрибізькій сільраді, до якої належить екопоселення Сіриків, про смерть Вікторії дізналися із газет.
— Він її тут не реєстрував, — говорить прибиральниця сільради Світлана Геннадіївна. — Вони як із Москви приїхали, то в Житомирі у батьків Василя прописалися. Там і справку про смерть оформляв. Василь переманив сюди іще якихось бомжів. Заросші, коси пасмами висять, ніби ніколи не милися — що чоловік, що жінка. Приходили у нас землю просити біля Сіриків. Сільський голова їм не дав. Бо у нас свої люди женяться, їм тоже треба десь жить. Так вони в район поїхали, і вже не знаю як, але дали їм гектар у лісі. Тепер вони на наших людей сваряться, як ми хочемо піску або глини накопати. Сільських дітей по гриби не пускають. Точно серед лісу коноплю вирощують.
У Стрибізькій школі, де вчиться 13-річний Степан Сірик, учні граються "у Чапаєва". На розставлених дошках збивають щиглями шашки.
— Степан тиждень тому приходив, — розказує 11-річна Тетяна Мартиненко. — Він із нами в п'ятому класі вчиться. І старше всіх нас. Хлопці з нього дразняться, бо в нього коси довгі й носить на голові солом'яну пов'язку. Коли в столовій ми беремо картошку і котлєту, він не знає, як це називається. Просто пальцями показує. А ще в садках горіхи краде і яблука. Він не казав, що в нього мама померла. Він вообще мало про що говорить.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Житомирські відлюдники сплять на сіні і їдять мухомори (ФОТО)
О четвертій годині в селі темно. Ні Василь, ні Степан Сірики не повернулися додому.
— А велосипеди їхні біля хати є? — пропонує підвезти машиною 5 км до траси на Житомир 65-річний Володимир Чайковський. — Як нема, то вони на велосипедах у Хмельницький на базар поїхали. Це їх тиждень не буде. Вони спальні мішки беруть і на землі ночують.
2 
1
Коментарі
12