21-річний чернігівець Віктор Семеренко народився без рук. Чоловік майже пристосувався до нормального життя: ногами працює на комп"ютері, чистить картоплю, пише, малює.
На одній із художніх виставок у Чернігові купили портрет дівчини, який Семеренко намалював олівцем.
— Суму заплатили хорошу, — Віктор соромиться сказати, скільки отримав. — Якби частіше такі виставки проводили — заробляв би художеством. Хоча малюю так собі.
Семеренко живе із братом Олександром і матір"ю у п"ятиповерхівці на околиці.
— У 2004-му повезли мене з Цюрупинська на лікування у Харків. Лікарі добрі були, по своїх каналах допомогли розшукати матір та молодшого на два роки брата Сашу. Я про них навіть не знав. Дали телефон у Чернігів, я відразу подзвонив матері. Потім заїхав у Бородянку, зібрав свої речі — і на вокзал. Перший раз побачив маму 18-річним. Зустрілися на пероні в Чернігові. Мама признала мене, плакала, а я спокійно стояв, ані сльозки. Повезла мене на квартиру. Видно було по столу, що готувалася. А батька не застав — він пішов із cім"ї.
Відразу після народження потрапив до прилуцького Будинку дитини. Через 2 роки хлопця перевели в інтернат для дітей-інвалідів у Цюрупинську на Херсонщині. Відтоді ним опікуються фонд "Приятелі дітей" та чернігівська організація інвалідів "Шанс".
— Щоби влаштуватися на роботу, потрібно закінчити хоч дев"ять класів школи, — розмірковує Віктор. — А я тільки вісім класів закінчив у Цюрупинському інтернаті для дітей-інвалідів. Повчився трохи у вечірній школі Чернігова й кинув — грузять там багато чого зайвого. Влітку ходив комп"ютерні курси від центру зайнятості. Але з пропозиціями від роботодавців нині глухо.
Треба було біля каси познайомитися
Чотири роки тому чернігівський бізнесмен Юрій Кугутіан подарував чоловікові комп"ютер. Віктор самотужки вивчив програми, навчився ногами розбирати машину, оновлював деталі .
— Влітку підзаробляв тим, що перевстановлював на чужих комп"ютерах операційну систему, програми. Заробив на колонки, веб-камеру й тюнер. Якби хтось якось допоміг із житлом... Хотів би жити сам, прибрати в кімнаті я сам зможу. І їсти зварю, як кухня буде пристосована під мене: плита і мийка низькі, майже на підлозі. Картоплю я ногами чистити привчився. Миюся, вдягаюся сам.
Віктор самотужки ходить на закупи. Одяг купує на ринку, просить продавця покласти речі в рюкзак.
— Гроші дозволяю брати з кишені, — каже. — На ринку пильнувати треба, щоб не обдурили, а в магазині набагато безпечніше. У супермаркеті навпроти будинку мене всі продавці знають. Одна дівчина постійно допитувалася: "Молодий чоловіче, вам допомогти?" — копіює грайливу інтонацію продавчині Семеренко. — Я буркнув, що не треба, бо мене приятель супроводжує. А треба було біля каси затриматися, познайомитися.
1987, 20 липня — Віктор Семеренко народився у Чернігові. Відразу потрапив до прилуцького Будинку дитини
1990 — хлопця перевели у спеціальний дитбудинок-інтернат для дітей-інвалідів у Цюрупинську на Херсонщині
2002 — поїхав у літній табір до Німеччини
2004 — живе в будинку для літніх людей у селищі Бородянка на Київщині
2005 — розшукав матір і молодшого на два роки брата
8 
35413
Коментарі