Із 53-річним екс-міністром фінансів Віктором Пинзеником зустрічаємося у Львові біля "МакДональдза". Він під"їхав на сріблястій "тойоті", сам за кермом. Просить вибачення за запізнення на 15 хвилин.
— Із Києва виїхав ще о четвертій ранку. Дорога важка, за Бродами все перерито. Зараз маю виступити на одній конференції, а тоді за кавою поговоримо, — каже політик.
Їдемо у село Майдан, що за Львовом. Тут розташовані бази відпочинку податківців. В одній із них має відбутися наукова конференція про інтеграцію України в Європу.
— Любите слухати Олега Газманова? — питаю, побачивши диск російського співака.
— Так, особливо його пісню "Офіцери". З українських співаків мені подобаються Руслана, Олександр Пономарьов, Олег Скрипка. За Скрипку голосував під час шоу "Танці з зірками-2".
У салоні на вішаку висить темний костюм. Але Пинзеник його не вдягатиме.
— Уже не встигаю, — пояснює. На ньому темно-сіра футболка, бежеві штани. — Тепер костюми нечасто ношу. Коли працював в уряді Тимошенко, жартував з Юлею Володимирівною, аби вона мені поновила гардероб. Бо за час роботи схуд на шість кілограмів. Усі костюми стали завеликими. Скільки їх маю? Не знаю, багато. Я вже виріс із того віку, коли носив 2–3 костюми.
Одяг самі собі купуєте?
— Ніколи. Повністю довіряю дружині. Футболку, що на мені, вона теж купила. Я не знаю, скільки вона коштує і яка це фірма.
А ви дружині часто робите подарунки?
— Хіба що на день народження. Зате квіти дарую при першій-ліпшій нагоді. Якось прийшов додому після тяжкого дня, а Марія до мене: "Скажи тепле слово". Я жартома: "Куфайка". Посміявся та й пішов. А через кілька годин сусідка приносить Марії квіти. Тоді згадав, що в неї сьогодні день народження. Досі соромно за цей випадок.
Маєте погану пам"ять на дати?
— На дати — так. А от цифри та номери телефонів пам"ятаю добре. Можу продиктувати вам 400 номерів без підказки.
Доїжджаємо до села Майдан. Пинзеника зустрічає жінка в білому костюмі. Це Галина Стеблій — хрещена мама Олі, старшої доньки екс-міністра. Цілується з Віктором і проводить до зали. Жінка завідує кафедрою економічної теорії Львівського інституту банківської справи.
— Ми разом п"ять років училися у Львівському університеті імені Франка на економічному факультеті, — каже Галина. — Жили в одному гуртожитку. Відтоді дружимо. Коли буваю в Києві, до Пинзеників у гості ходжу. Віктор любить із Віталиком няньчитися. (7 березня цього року у Пинзеника народився син Віталик. — ГПУ).
Маю трохи більше ста тисяч гривень
Памперси міняєте? — питаю в екс-міністра.
— А як без того? — відповідає він. — Добре, що син спокійний. Уночі гарно спить.
Крім Віталика, у Пинзеника є ще троє дітей. Двоє — 26-річна Оля, яка працює в рекламному агентстві, й 18-річна Юля, студентка другого курсу Львівського банківського інституту — від першого шлюбу. 14-річний Володя — від другого.
— Перша дружина Уляна працювала економістом, — розповідає екс-міністр уже після конференції. Ми у кафе "Ностальгія" в центрі міста. — У шлюбі прожили 17 років. Чому розійшлися? Не можу сказати. А з Марією в університеті імені Франка познайомився. Я там викладав економіку. Вона була моєю студенткою, на 15 років молодша.
Пинзеник викурює вже шосту сигарету "мальборо лайт". Замовляє фірмову каву "Ностальгія" з вершками.
— Ви сюди лікер додавали? — здивовано перепитує офіціанта, надсьорбнувши. — Прошу принести мені іншу. Вже кілька років не вживаю спиртного. Колись пив лише добру горілку, а зараз і те перестав. Не хочу.
За народження сина чарку не випили?
— Колегам виставляв, а сам не пив. У мене й часу не було. Тричі на день носив Марії в роддом їсти.
Куди плануєте поїхати відпочивати цього літа?
— Напевно, нікуди. Дитина ж маленька. А якби і їхав, то лише в Карпати. Взяли б палатки, і гайда в гори. Люблю купатися в холодній бистрій річці.
Політик згадує своє дитинство. Каже, народився в бідній сім"ї в селі Смологовиця на Закарпатті.
— У нашому селі не було ні доріг, ні магазинів, — згадує. — До школи я ходив пішки три кілометри щодня. Батько працював учителем історії, мати — вчителькою математики. Своєї хати не мали, жили в школі. Там мене мама й народила. Вона вже померла. А татові зараз 86 років. Я до нього в райцентр Іршава на Закарпатті часто їжджу. На зиму забираю до себе в Київ. На постійно переїхати до мене він не хоче.
У Віктора Пинзеника дзвонить мобілка Нокіа 7630І.
— Алло, Саша. Я далеко, у Львові, — кричить він у трубку. — О, зв"язок обірвався. До телефонів я невибагливий. Але вже треба купувати новий, бо одна клавіша не працює.
Чи були у вас заощадження за радянських часів?
— Були.
Вдалося їх вберегти?
— Я схожий на алхіміка? — дивується він. — Під час пожежі заощаджень зберегти неможливо.
А яка сума зараз на вашому рахунку у банку?
— Маю трохи більше ста тисяч гривень. Бізнесом не займаюся.
Ваш годинник дорогий?
— Не знаю. Прочитайте, яка фірма — будете знати, — знімає з руки сріблястий годинник на шкіряному ремінці. LavreLLura. — Журналісти його оцінили в 11 тисяч доларів. Як дасте мені за нього хоча б 200, то він ваш.
1954, 15 квітня — Віктор Пинзеник народився в с. Смологовиця Іршавського району на Закарпатті в родині вчителів
1975 — закінчив факультет економіки Львівського держуніверситету; одружився з економістом Уляною
1981 — народилася донька Оля
1989 — з"явилася на світ донька Юля; захистив докторську дисертацію
з 1991 — народний депутат чотирьох скликань
1992 — розлучився з Уляною, одружився зі студенткою Марією
1993 — народився син Володимир
2007, 7 березня — з"явився на світ син Віталій
8 
35413
Коментарі