7 вересня черкащани Сергій і Любов Бабаки святкують смарагдове весілля. Колишній офіцер Сергій Тимофійович і медсестра Любов Федорівна разом 55 років.
З них понад 30 років прожили в гарнізонах України, Грузії, Молдови і Чехословаччини. Змінили 12 квартир. Виростили двох доньок, мають п'ятьох онуків та трьох правнуків.
Про зустріч домовляємося на дев'яту ранку. Двері відчиняє 73-річна Любов Бабак.
— Сергій Тимофійович вийшов по помідори, — запрошує до зали й вимикає телевізор.
Ліворуч на стіні висить великий корейський годинник "Мірон". У стінці фотографії рідних.
— Наші матері були подругами, жили на одній вулиці в селі Коробчино Кіровоградської області, — згадує знайомство з чоловіком Любов Федорівна. — Уперше з ним зустрілася ще у восьмому класі. Взимку зі своєю тіткою-ровесницею Катею поверталися від діда. А Сергій із чоловіком своєї сестри їхав саньми у село. Ми лише привіталися. Але я запам'ятала, що він був симпатичний. Дома розказала про нього, а мати: то це ж син моєї подруги Ганнусі.
Вхідні двері відчиняє Сергій Тимофійович, одягнений у футболку й шорти. Сідає поруч із дружиною на дивані.
— А потім Сергія призвали у військово-морський флот, де готовили телеграфістів для авіації. Служив у місті Реутов під Москвою. Ти пам'ятаєш, що мені писав? — дружина кладе на плече руку.
— Що любив тебе і буду любить. А Люба відкрито про любов не писала. А лише, що сподобався їй. Дівчата ж такі, що один сподобався, а на другого дивиться про запас.
— Коли з армії приїхав у відпустку, я йому сказала: "Вийду за тебе заміж, якщо станеш офіцером". Не хотіла залишатися в колгоспі.
— Я поступив у Калінінградське військове училище. Після екзаменів приїхав на 10 днів додому. Кажу матері, що буду женитися. Мати відправила мене по батька, він робив за 7 кілометрів у піщаному кар'єрі. Батько відпросився і — до Любиних батьків. Взяли ще зятя Митю, чоловіка старшої сестри, хлібину і самогонку.
— А я думаю, що ж я така дурна наробила. Бо тільки ж школу закінчила. Чого так рано виходити заміж? Зібралася і втекла до подружки. Мати насварила, ти нащо хлопця скільки за ніс водила і тепер ще й думаєш. Зробили вечірку, чоловік на 120. Я була в голубому платтячку. А Сергій у формі.
Наступного дня поїхали в Калінінград. Понад півроку Сергій Тимофійович жив у казармі, а я на квартирі. Потім дали кімнату на дві сім'ї.
Через рік я завагітніла. Була така худюща, що до останнього нічого не було видно. Народжувала в Малій Висці. Води відійшли, і ми пішли у роддом за 10 кілометрів. Сергій наступного дня побачив доньку через вікно й бігом на поїзд. Кілька місяців жила у свекрів. Свекруха в мене була суперова. Завжди жаліла, давала довше поспати. А сама гляділа дитину. Казала, якщо Серьожа буде пить і обіжать, то бий його моєю рукою. Але, слава Богу, чоловік у мене непитущий. Коли Сергій закінчив навчання, стало питання, куди його направляти на службу. Ми могли поїхати в Німеччину. Ну я ж надивилася телевізора, подобалася Молдавія. Там раніше було, як за кордоном. Дешеві продукти. Вирізка гов'яжа була по 1,6 карбованця. І ми поїхали в Кагул. Перший рік винаймали кімнату, в інших кімнатах поселилися молоді офіцери. Пили безбожно. Стакан вина тоді можна було купити за 20 копійок. Два вип'єш, то ноги відбирає, хоч повзай. Добре, що Сергій не прикладався.
Через сім років після Нелі народилася Ірина. Нас перевели в Белград на Одещині. Дали задрипану кімнату у фінському будиночку. В підлозі через дірки жаби квакали. Треба було топити грубу. Одного разу я прийшла з дітьми раніше. Дома холодно, немає що їсти. Аж приходить Сергій Тимофійович із двома друзями і відром риби. Усі випивші. Наказує, пожар. Думаю, зараз я вам пожарю. Беру те відро і як шугну їм під ноги всю рибу. Вони, як стояли, так і остовпіли. Потім один з них із мого чоловіка почав глузувати. Мовляв, оце жінка, оце хахлушка. Бо в інших, то прибалтійки, то росіянки були. Так я пішла до нього й кажу: "Будеш чіплятися до мого чоловіка, видьоргну твої ноги і вставлю спічки". І наче пошептало.
Сергій Бабак одягає форму підполковника з орденом "Червоної зірки" та 17 медалями за службу. Згадує, як із Чехословаччини їх направили у Грузію, де вони прослужили до 1986 року.
Донька Бабаків Неля за освітою — педагог, живе з дітьми у Свидівку під Черкасами. Торік поховала чоловіка. Молодша Ірина служила в автотранспортних військах. Із чоловіком живуть під Москвою.
6 
1
Коментарі