— Люди не вірять, що так змінився. Коли замерзав під мостами й просив допомоги, вони презирливо відверталися. А тепер набиваються у друзі. Руки подати їм поки що не готовий. Досі боляче, — каже будівельник 39-річний В'ячеслав Москаленко з міста Охтирка на Сумщині. 2002 року став безхатченком. Після служби в зоні АТО вирішив зайнятися фермерством.
В'ячеслав Москаленко до 3 років жив у дитбудинку. Туди його віддала мати.
— Якось підійшла вихователька й сказала: "На тебе чекає мама. Хочеш додому?" Не знав, хто така "мама" і що таке "дім". Але сказав — хочу. З батьками жилося несолодко. Вони постійно сварилися, бо тато любив випити. Старався чимось займатися, щоб рідше бувати вдома. Грав у футбол, баскетбол, відвідував туристичний гурток. Після дев'ятого класу пішов учитися у профтехучилище. Отримав фах будівельника. Був на заробітках у Києві й Москві. Коли мені виповнилося 17 років, батько помер. За п'ять років не стало і матері.
1998-го року В'ячеслав Москаленко одружився. За чотири роки опинився на вулиці.
— У мене зник паспорт. За якийсь час дізнався, що будинок закладений. Почав випивати. Дружина вигнала з дому. Ночував під мостами та в підвалах. За якийсь час вдалося влаштуватися на роботу до одного фермера — взяв без документів. Був у нього в рабстві три роки. Доглядав скотину, працював на землі, був водієм. Коли вдалося вирватися, знову став безхатченком. Одного разу мало не відморозив собі ноги й пальці на руках. Сам приповз до лікарні. По стінках доліз до чергового лікаря і змусив мене лікувати. Коли лежав у палаті на чистому ліжку, дав собі слово вирватися з цього пекла.
23 квітня 2015 року добровольцем пішов на війну. Служив у підрозділі аеророзвідки у складі 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь".
— Коли в притулку дивився новини, всередині все кипіло. Почав задумуватися: що я роблю тут, з асоціальними елементами, які мріють лише про випивку, коли на фронті гинуть хлопці, які мають дружин і дітей? Вирішив, треба йти воювати. Якщо загину, нікому буде за мною плакати. Брати на війну мене не хотіли за станом здоров'я. Та своє рішення не змінив. У військкоматі сказав: "Або берете мене, або зараз тут будуть усі телеканали України. Розкажу, що ви відмовляєтеся брати добровольця на службу". Подіяло.
Перед тим, як піти на війну, зайшов до церкви. Дав Господу слово, що в моєму житті більше ніколи не буде алкоголю. Бажання випити виникало, але кріпився. Після контузії побратими приносили спиртне, щоб полегшити мій стан. Відмовився. Відпоювали міцною кавою. На війні отримав позивний "Турист". Назвали так, бо вмію гарно читати карти й орієнтуватися на місцевості. Навчився цього у шкільному туристичному гуртку.
Цього року В'ячеслава демобілізували.
— Війна склала мене докупи, там відчув себе потрібною людиною. Зараз лікуюся в госпіталі. Вже знаю, що стану фермером. Придивився собі хату й землю у селі Думівка Краснопільського району. Вирощуватиму часник, цибулю й розводитиму гусей.
3 
1
Коментарі