"У кожній родині є няня, їм тут мало платять"

Вінничанка 34-річна Олена Коразон сім років заміжня за турком. Живе в місті Карачі в Пакистані. Виховує 3-річну доньку Дар'ю.

— Дитині присвячую багато часу, вона майже скрізь зі мною. Дитячі майданчики більше подібні до дорослих. З одним дитям приходить мама, дві няні й охоронець. У кожній родині є няня. Їм тут мало платять — 150 євро на місяць. Помічницю можуть собі дозволити всі, — розповідає Олена. — Велику увагу приділяють освіті. Дітей віддають у школу з 1,5 року. Змалечку планують коледж і університет.

Школа розташована за три хвилини від дому, але йти пішки не можна. Звички гуляти або йти у справах тут нема — дуже жарко, можуть напасти, пограбувати. Щодня їздимо в басейн, двічі на тиждень — на іспанську й танці. І три-чотири рази на тиждень до доньки приходить тренер із роликів.

Олена вчить доньку української мови. Дівчинка говорить кілька фраз, але багато розуміє. Після пострадянського виховання здивувало те, як пакистанці виховують дітей.

Головне правило — їх потрібно балувати.

— Українці своїх дітей заганяють в рамки, ставлять за приклад інших, порівнюють із ними. Це створює комплекси, пригнічує. А турки й пакистанці малих балують, дозволяють багато гратися. Малечу на вулиці перехожі часто хочуть ущипнути за щоку, сфотографувати, чимось пригостити. І це нормально. Ніхто не сахається й не ховає дитину від сторонніх, — каже Олена Коразон.

×