У селі Ковалівка, що неподалік Полтави, живуть колишні однокласники президента України. 1979 року туди переселилося кілька сімей із Хоружівки Недригайлівського району на Сумщині — рідного села Віктора Ющенка.

52-річна Антоніна Єщенко запрошує до хати. Над кріслами висить два фото — онука Ростика та Віктора Ющенка, а між ними — оберіг з іконою.

— Ющенка знаю з дитинства, — розповідає жінка. — Родилися в одному селі, разом росли. Пам"ятаю великий портрет Шевченка й ікону в їхній хаті.

Антоніна поправляє волосся.

— Разом пасли гусей, корів, — веде далі. — Однією сім"єю, щитай, жили. Ідемо з ним, бувало, гуляти. Батько мій, Степан Юменович, розрішить. Та цього мало — питаємося ще й у його батька, Андрія Андрійовича. А той строгий був. Каже: як хоч одне порушення буде, більш нікуди не підете. Дівчата любили з Віктором Ющенком гуляти. Він не вредний був, нас не обіжав. Через дорогу чотири вредні хлопці жили. То він нас захищав всєгда.

Бився за вас?

Вона усміхається.

— У мене було два брати. То ніхто не смів займати. Пам"ятаю, мені сім років і йому сім. Батьки на роботу підуть, а у Віктора книжок багато, кольорових енциклопедій. Для дітей це було дуже інтєрєсно. Він нам даже не давав пальці сунуть, щоб перегортати. Сидимо, півдня роздивляємося, а він усе пояснює за любу тварину, за рослину. А ранком, о пів на п"яту, підйом. І гайда гусей пасти до пізнього вечора.

Перше кохання Віктора Андрійовича пам"ятаєте?

— Аякже. Влюбився в однокласницю Надю Коротку — чорняву таку дівчину. Зараз вона в Сумах, одружена. Жила в сусідній Кулішівці, за три кілометри від Хоружівки. Він проводжав її зі школи додому. Коли поступили в інститути, стежки в них розійшлися. Надя тепер жаліє, що так вийшло.

Антоніна Степанівна розповідає, що в Ющенків була цегляна хата з трьома кімнатами й велика піч, куди любили залазити діти. Батьки ходили одне до одного в гості, взимку грали в карти. По сусідству ще жили дядько Володя та тітка Марія Димарови.

Дівчата любили з Віктором гуляти

— Снідали й обідали всі вмісті, огороди садили разом. Бджіл тримали. У нашого батька було приміщення, де вони зимували. І наші, і Ющенків. А в 60-му Ющенки перші на нашій вулиці купили телевізор. Ми постійно у них збиралися. Пам"ятаю, дивилися на політ Гагаріна. Бувало, сядемо, й Андрій Андрійович годинами розповідає, а ми слухаємо. Він кілька концлагерів пройшов. Розказував і плакав. Тиша стояла така, що чули, як муха пролітає. Казав: учіться, дітки, і щоб ніколи війни не було.

Антоніна Степанівна перебирає фотографії. Вибирає фото чорнявої п"ятирічної дівчинки, що тримає в руках листівку з написом: "Не словом, а ділом".

— Це хрещениця Ющенка — Сонечка, донька моєї покійної племінниці Світлани. Мій батько хрестив Віктора Андрійовича. Тож мати вирішила, що не треба традицій рушити. У 2002 році племінниця запропонувала Віктору Андрійовичу хрестити її Сонечку. Бачите, ось вони стоять у Києві, біля Софійського собору.

Коли односельці дізналися, що ви з президентом знайомі, як відреагували?

— Та харашо, харашо, — махає рукою і сміється. — Різні є люди. Є прівєтствують нас, а є — спеціально дражнять. Один чоловік не може, щоб не зачепить. Коли б не побачив, одне й те ж: оце твій Ющенко, ото твій Ющенко. Кажу: не займай ні мене, ні мого Ющенка.

Коли востаннє бачилися з президентом?

— Тутечки, у Ковалівці. Він позаторік приїжджав сюди. Говорили буквально три хвилини. Нам сказали, що він на кладовище поїде, де хрещений батько похований. Там усе підготовили, але нам не розрішили під"їхать — мовляв, дерев дуже багато. То зустрілися біля школи. Спросив, як діла. Кажу: харашо, і почала плакати. Він: всьо нормально, держіться, все буде добре. "О, — каже, — Єщенко, і ти тут?" — звернувся до мого чоловіка. "І Давиденко теж?" — це він побачив мого старшого брата. Попрівєтствувались, поздоровались. Там же не дають балакати. Охранніки беруть за рукав і тягнуть його: все, Вікторе Андрійовичу, врємя. Він — великий чоловік, а ми хто такі? Важко йому дуже, конєшно. Вибрав собі таку халепу.

Антоніна Єщенко зупиняє погляд на черговому фото.

— Це зустріч у школі була. Тут, правда, його не видно, лиш вухо. А це — я і сестричка моя.

Пригадує, що цьогоріч на день народження Віктор Ющенко подарував хрещениці велику ляльку.

— Береш її за ручку, ведеш, вона ножками переступає і слова промовляє: "мама", "тато".

Чому з Хоружівки на Полтавщину перебралися?

— Це був 1979 рік. Діти підростали, а до школи йти три кілометри полем. Грязно. Підвозили їх кіньми. А тут вчителька каже, що в Ковалівці, неподалік Полтави, можна будинки отримати. Ми й поїхали. І не жалкуємо, прижилися тут. Я онуків доглядаю. Одному чотири роки, іншому — дев"ять. Корівку тримаємо, курей, кабанчика, ондатр. Молоко продаємо. Аж по одній гривні за літр. Оце так гроші, да? Але нічого. У Хоружівці був ліс, тут теж є. Учора з чоловіком вибралися, закрили п"ять літрів опеньок.

Набирає на мобільному номер.

— Чоловік через годину приїде. Може, телевізор ввімкнути?

Виходжу надвір, напроти рве бур"ян сусідка Людмила Пивоваренко, 47 років.

— Оце мені треба було корову подоїти — Антоніна допомогла. Я й не знала, що вони — сумчани. Люди хороші. Її чоловікові часто казала: тебе б керівником обрати, був би толк.

На іншому боці вулиці бабуся бавиться з онуками.

Подарував хрещениці велику ляльку

— Бачите оту хатину напроти? — починає розмову. — Там вчителька Ющенка жила. Місцеві чиновники обіцяли, що допоможуть їй, — коли Віктор Андрійович у школу приїздив. А вона — жінка скромна, ще довго миски підставляла, бо стеля текла. Півроку тому померла.

Володимир Єщенко, 52 роки, під"їжджає до хати на "жигулях".

— Чоловік мій у школі вчився середньо, — каже Антоніна Степанівна. — Ющенко списувати нікому не давав.

— Справді, не давав. Вчився він хорошо, — додає господар.

Цілує дружину, знімає куртку.

— Казав, щоб занімалися самі, — продовжує. — А що батьки — вчителі, то поблажок йому не було. У старших класах хлопці по вино, по куриво йдуть, а він — ні. Батько в нього дуже строгий був. Знайде в кишені пачку цигарок — нікуди не дінешся, змушував з"їсти. Тоді була махорка. Ми, старшокласники, одного разу стояли, курили, а тут він. Соромно махорку їсти. Як рвонули — і стіна завалилася.

Ющенко теж був з вами?

— Ні, він не курив.

У школі не плутали ваших прізвищ — Єщенко та Ющенко?

— Ні, у нас багато було Ющенків, Єщенків, Міщенків. На нашій вулиці найбільше жило Ющенків — шість сімей.

— Коли помаранчева революція була, — озивається господиня, — весь час рідним у Київ дзвонили. Дуже переживали, коли його отруїли. О, Боже мій, коли побачили його у школі в Ковалівці, давай відразу плакати. Аби дав Бог, щоб він вилікувався. Такі люди нехай живуть довго.

1954, 2 липня — Антоніна Степанівна Давиденко народилася у селі Хоружівка Недригайлівського району Сумської області
1970 — закінчила Хоружівську середню школу
1977 — одружилася з бригадиром Володимиром
1979 — переїхали до Ковалівки Полтавського району Полтавської області
1979 — народилася донька Валя
1980 — з"явився на світ син В"ячеслав
2001 — Віктор Ющенко хрестив доньку її племінниці Соню
2005 — президент приїздив до Ковалівки

×