"На роботі видали річну премію — 64 тисячі російських рублів. Сусід дружині пральну машину "Вятка" купив, а мій мавпочку додому приніс, — розповідає 59-річна Лідія Павлюченко із села Книшівка Гадяцького району Полтавщини. — Була мов крисеня. Хвостик — як ниточки".
До Книшівки Павлюченки приїхали з Росії п"ять років тому. Лідія Петрівна звідси родом. Доти шість років подружжя жило в Якутії, 30 років — у Нижньовартовську. Лідія працювала бухгалтером у нафтовій компанії, 60-річний Юрій — на одному з місцевих підприємств художником-оформлювачем. У Нижньовартовську залишилася їхня донька Діана, 35 років. Вона начальник відділу кадрів нафтової компанії.
Лідія Павлюченко розповідає, що 16 років тому співробітниці Юрія Георгійовича сусід із Москви привіз ротвейлера та півторамісячне мавпеня.
— Той чоловік постійно був у відрядженнях, доглядати за тваринками нікому, — каже. — А потім у холод виніс мавпу в сарай. Юрій пожалів її і перекупив тримісячною. Носилися з малою, що з дитиною. Годували молоком, терли моркву.
Макаку-резус продали з паспортом. Звали її Богдан. Коли підросла, Павлюченки почали кликати самку Богданою.
Подружжя тримає мавпу у вольєрі на подвір"ї. На стіні повісили дзеркало. Богдана кривляється в нього. Випускають побігати подвір"ям на дві-три години вранці та ввечері. Московську сторожову вівчарку тоді ховають у вольєр.
— Гасає швидко, — сміється Юрій Георгійович. — Може до сусідів забігти й увесь туалетний папір розмотати. Якось залізла до сусідів через форточку. Перекинула меблі з посудом. Відкрила бар, напилася. Сусіди зайшли, а вона в ліжку п"яна спить. Прийшлося оплатити збитки. Дома теж таке двічі робила.
Рік тому Павлюченки поселили до мавпи кролика.
— Вона з ним була, як із малою дитиною, — розповідає Лідія Петрівна. — Обнімала, цілувала, за собою за вуха тягала.
Богдана їсть те, що й господарі. Перші страви сьорбає ложкою, салати бере лівою рукою. Улітку ловить хрущів, їсть коників, збирає тлю з кущів. Любить молоко, какао, чай, цукерки. Якщо зі столу щось не дають, ображено відвертається, а потім хапає й тікає.
— П"є вино, пиво. Якщо у склянках гостей щось налито — все подопиває, — розповідає господиня.
— У поминальний понеділок сусідка йшла до цвинтаря, — додає Юрій Георгійович. — Несла в корзині продукти та півлітру горілки. Побачила Богданку на плоті й зупинилися. Нахилилася, щоб дістати з корзини пиріжок. А мавпа схопила пляшку та почала втікати.
Павлюченко бере тварину на руки.
— Від телевізора не відтягнеш, — каже. — Дивиться мультики та передачі про тварин. Лякається, коли показують левів і змій. Тільки з пультів кнопки відкушує, постійно купуєм нові.
Окрім мавпи, Лідія та Юрій тримають два виводки фазанів. На городі вирощують кілька сортів полуниць, квіти.
Сусіди зайшли, а вона у ліжку п"яна спить
— Урожай роздаю сусідам, — показує господарство жінка. — Якось купили кримську диню на базарі, бо свої ще не достигли. Пригостили мавпочку, а вона просить ще. Кажу їй, що більше немає. Так вона побігла на город, вирвала найбільшу недозрілу диню і несе в руках. У сусідів краде перші червоні помідори.
Доки оглядаємо город, мавпа залазить в мою сумку. Розкидає з неї все по двору. Ламає кулькові ручки, роздирає гаманець, викидає телефон і візитівки.
— Якщо не подобається щось — кусається, — хитає головою жінка.
Богдана вибігає на вулицю. Поряд із хатою сусідська дівчинка їсть чіпси.
— Якщо буде просити — краще віддай чіпси. Може вкусити, — попереджає господиня.
Пару для мавпи Павлюченки не шукатимуть.
— Їй у серпні буде 16, на людський вік — років 45, — каже Лідія Петрівна. — Уявити, що в хаті буде бігати ще одне таке чудо? Нізащо!
1948, 10 листопада — Юрій Павлюченко з"явився на світ у місті Кременчук на Полтавщині
1949, 17 січня — Лідія Бакута народилася у селі Книшівка Гадяцького району на Полтавщині
1970, 7 березня — Лідія та Юрій одружилися
1970, березень — виїхали жити до Якутії
1972, 13 серпня — народилася донька Діана
1992, листопад — Юрій купив макаку Богдану
2003, червень — повернулися до України
2005 — переїхали жити в новозбудовану хату
2 
1
Коментарі
2