Львів'янка 23-річна Єлизавета Чумак два роки харчується зі смітників поблизу великих супермаркетів. У світі це називають фріганством. Явище поширене серед молоді у Швеції, Сполучених Штатах, Бразилії, Південній Кореї, Британії та Данії.
— Їжу не можна викидати, якщо багато де на планеті люди голодують, — каже Єлизавета. Зустрічаємося біля супермаркету "Сільпо" на вул. Городоцькій у центрі Львова.
Дістає з наплічника одноразові поліетиленові рукавички. Їх узяла у хлібному відділі супермаркету.
— Це щоб не мацати зіпсовану їжу голіруч. В Європі я їх не вдягаю — там усе у пластикових пакетах. Ніколи гризунів у продуктах не бачила. Під кришку бака миші не пролізуть.
Ідемо на задній двір супермаркету. Охорона мовчки проводжає очима. Під накриттям за ґратчастою огорожею стоять два контейнери зі сміттям.
— Великі магазини мають закриті смітники всередині приміщення. Безумство — не віддавати їжу тим, хто її потребує. Наші друзі, які працювали в "Ашані", казали, що там викидають хороший одяг, і навіть не всі працівники мають туди доступ. А тут і контейнери відкриті, й охорона нам не боронить. Незручно тільки, що магазин неподалік вокзалу. Там постійно промишляють безхатьки. Друзі знайшли у місті якісь модні смітники в центрі, куди люди з офісів виносили недоїдену піцу, упаковану їжу. Друзі харчувалися звідти, доки інші не помітили і не почали теж туди навідуватися.
Єлизавета витягає з бака кілька яблук, прив'ялі персики та пакунок груш. М'ясо в упаковках не бере — чотири роки його не вживає. Фрукти ховає до наплічника. Кілька працівників виходять надвір на перекур. Дивляться на нас і перешіптуються.
— Дивуються, чому виглядаємо небідно, а порпаємося тут, — пояснює львів'янка. — В Україні їжа на смітниках більш попсована, ніж у Європі. Хоча все залежить від пори року. У Севастополі на базарі друзям просто так віддавали овочі-фрукти, бо вони псувалися раніше, ніж їх устигали розпродати. У Львові ми пару разів навідувалися на ринок біля вокзалу. Там охорона відганяє людей від контейнерів, а зіпсовані продукти прибирають і вивозять.
З 15 років Єлизавета автостопом об'їздила майже всю Європу.
— Мій хлопець Ромко вперше спробував манго на смітнику в Копенгагені. Ніколи його не купував в Україні, бо дорого. Цього літа в Норвегії біля закритого на ніч супермаркету знайшли тонни солодощів — тістечка, пироги. Вони були хімічні насправді, мали багато емульгаторів. Бо не зіпсувалися навіть через тиждень. Викидають солодке, хлібці, сіль, упаковки яких були чимось облиті або не мають товарного вигляду. У Європі їжу часто залишають просто так на лавах, біля барів. Іде чоловік, купив кави. Приїхало таксі чи йому раптово подзвонили — поставив каву неторкану на лаву й побіг. Часто лишають початі пляшки з колою і булочки в упаковках. У європейців достатньо грошей, тому не переймаються тим, щоб усе доїдати.
Навчається на механіко-математичному факультеті Львівського університету ім. Франка. Батько — інженер. Мати працює завучем у школі. Єлизавета живе з батьками.
— Маму переконала, що марнувати їжу не варто. А татові про своє фріганство майже не розповідаю. Він у мене консервативний.
Центральні смітники позначили червоним
Львівські фрігани склали карту смітників Львова. Таких позначили близько 30. Центральні — на карті червоні. Улюбленим сміттяркам придумали назви. Ту, біля галереї "Дзиґа" у Старому місті, називають "Сенатрою", на вул. Лисенка — "Смітник біля Ісуса". Є на карті описи — "крутий великий смітник", "смітник, закритий через Євро-2012", "хороший смітник з господарчими ніштяками".
2 
1
Коментарі