Ексклюзиви
Понеділок, 07 липня 2008 15:31

Юлію Іванчо переслідують нещастя

Автор: фото: Тетяна ГРИЦИЩУК
  Юлія Іванчо зі села Сімер Перечинського району на Закарпатті виготовляє свічки для церкви.  Жінка каже, що запалює їх, щоби розігнати грозові дощі
Юлія Іванчо зі села Сімер Перечинського району на Закарпатті виготовляє свічки для церкви. Жінка каже, що запалює їх, щоби розігнати грозові дощі

"Я буду чистити крумплі (картоплю. — "ГПУ") і з вами говорити. Бо зараз із городу прийдуть їсти, а обід ще-м не зладила", — Юлія Іванчо, 78 років, поправляє окуляри та хустку на голові, з-під якої вибилося сиве волосся.

Жінка живе на вул. Лесі Українки в селі Сімер Перечинського району на Закарпатті. Овдовіла 1956 року — чоловік Андрій упав у бочку з оцтовою кислотою на Перечинському лісохімкомбінаті. Через три дні помер у муках.

— Оле, як білий чирвак (хрущ. — "ГПУ") поїв, — показує наполовину з"їдену картоплину. — Про себе тримаємо одно паця. У саду маємо дві яблуні, грушку, горіха. До горщика, аби щось покласти, треба купити. Крумплі свої садимо, мало зелені, фасолю. Тепер на землі невигідно робити, — розмірковує. — Треба купити добриво, заплатити за орання, наробитися. Та й нема кому робити. У хижі одні пенсіонери та інваліди. Нас нещастя переслідує.

Розповідає про свою родину:

— Три фамилії тут — Іванчо, Свадеба, Ман. Але всі їмо з одного горщика. Старша дочка Клара на пенсії, пішла по скороченню, працювала в охороні в Перечині. Її чоловіку 58 років, але ніде не працює, живе окремо. А прийде сюди, то їсти-му мусай дати. Молодша дочка Люба інвалід із дитинства. Їй було півтора рочки, коли вмер-ми чоловік. Росла слабо, у два роки почала ходити, у три говорила. Вчилася у спеціалізованій школі у Великому Березному. Любка заміж не ходила. Онучка Іванка із чоловіком Іваном живе з нами. Дітей не мають. Три роки тому молодого зятя збила машина. Поламала-му ногу, переніс складну операцію, став інвалідом.

До хати заходить захекана секретар Сімерківської сільради Марія Пекар, 49 років. Виймає з поліетиленового пакета літрову пачку персикового соку, два апельсини, три банани, шоколадне печиво.

— Погоститеся, — кладе на стіл. — Перебачте, мушу їхати в Перечин, у загс.

— Ну й нашто се принесла? — знизує плечима Юлія Іванівна. Бере миску з начищеною картоплею, миє під краном.

— Життя прожила-м дуже важке, — згадує. — Нас у батьків було четверо. Старша сестра в 44 роки померла. Брат тепер ходить на палицях. Я повдовіла в 26 років. Привести до хижі іншого чоловіка не могла за счот Люби — не хотіла, аби хтось ображав мою дитину. Та й у другі діти не хотіла-м ся заводити. Приходив щось помагати мій батько. Ми з дочками жили 17 років самі, поки старша не привела зятя. Але зять оказався непутьовим до життя.

Зять оказався непутьовим до життя

15 років тому Юлія Іванчо почала виготовляти свічки для церкви.

— Колись сусіди в нас робили свічки, то я кілька разів подивилася й запам"ятала, — розповідає. — Тепер дуже подорожчав парафін, один кілограм коштує 8 гривень. Я їду в Ужгород на склад і там купую півметра (50 кг. — "ГПУ") за 400 гривень. Гроші беру з пенсії, маю 430 гривень. Тройца тепер коштує 25 гривень, — показує. — Аби вернути гроші, маю зробити та продати десять тройц. Зараз більше беруть мадярські свічки, бо зроблені з білого файного парафіну.

Із шафи дістає свічки — одинарні та трійчаті.

— Ще маю таку, що вже їй 13 років, — виймає зі серванта. — Щороку несу її освячувати на Стрітення до церкви. Це непроста свічка. Якщо в людини щось і десь напухло, то треба запалити свічку й дути, примовляючи: "Так най ся скоро розходить, як дим". Я ще не хоснувала її (не використовувала. — "ГПУ"), бо не було потреби. Коли іде велика буря, то палю свічки, аби ся скорше розійшла.

У двір заїжджає машина. До кімнати заходить чоловік років 40 із великим черевом. Із одягу на ньому лише шорти. Це молодший зять Іван.

— Баба, скоро їсти прийдемо, а обід не готовий, — швидко нарізає хліб, сало. Із огірками й помідорами кладе до прозорого поліетиленового пакета. — А покажіть свої документи! Тепер усякі ходять до старих людей і усякими представляються.

1930, 23 березня — Юлія Корпанець народилася в селі Сімер Перечинського району Закарпатської області
1948 — вийшла заміж за Андрія Іванчо, за 3 роки народила доньку Клару
1954 — народилася донька Люба
1956 — чоловік Андрій упав у бочку з оцтовою кислотою та помер
1973 — видала заміж онуку Іванну
1982 — захворіла на рак, перенесла складну операцію на кишківнику
2005 — молодшого зятя Івана збила машина

Зараз ви читаєте новину «Юлію Іванчо переслідують нещастя». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода