"Учора в мене був день народження. Гості полягали тільки під ранок. Досі сплять", — пошепки зустрічає у дверях київської квартири 74-річна Юлія Тимошенко. Вона вдова Юрія Тимошенка, відомого під сценічним ім"ям Тарапунька. 65 років тому він разом із Юхимом Березіним створив дует Штепселя і Тарапуньки.

Юлія Максимівна запрошує до вітальні. Згадує, як виступала з дуетом 1960-го.

— Дуже важко було з ними. Глядачі йшли послухати хохми і посміятися, а тут в кінці концерту виходила я зі своїми серйозними піснями. Мала голос дві з половиною октави, мене завалювали квітами. Але відчувала, що чекають тільки їх, — розмовляє російською, іноді переходить на українську.

Сідає за овальний стіл посеред кімнати. На ньому великий букет білих троянд.

— Прості люди дуже любили їх, а влада ні. Усі інтермедії  прослуховували в ЦК партії й казали, що треба викинути. Юра з Фімою погоджувалися, а коли виїжджали за Київ — говорили зі сцени, що хотіли. З чоловіком жили у підвалі в нашої костюмерки. Юра пропонував переїхати в Полтаву, бо був звідти родом. Березін боявся, що дует розпадеться. Пішов у ЦК просити квартиру. Нам дали маніпусіньку навпроти  палацу "Україна", а потім на Золотих воротах. Там зараз живе наш син Юра. Я після смерті чоловіка переїхала на вулицю Гончара, до квартири мами.

Згадує, що дует отримував багато листів.

— Писали: "Кремль, Тарапуньці й Штепселю", "Київ, Тарапуньці й Штепселю". Чогось найбільше скаржилися на недобудовані мости, школи й лікарні. От зараз би було багато тем, — сміється. — Юру і Фіму боялося начальство, бо вони були народними месниками. Колись один керівник щось не зробив, і Хрущов сказав: "Та ви що? Якщо про це дізнаються Тарапунька і Штепсель, вони пропісочать мене на всю країну". Приїжджаємо років через три в те місто. До нас підходять: "Дякуємо. Міст уже є".

На одному із портретів у дорогій рамі Юлія Максимівна молода і вродлива.

— Я була гарна в молодості. Всі хотіли, вибачте за вислів, мене трахнуть. І в міністерстві, і в ЦК партії. Один навіть умовляв: "Юля, давай ми проведемо з тобою дві-три ночі, і я зроблю тебе народною артисткою". Сказала йому, що сама заслужу бути народною.

Згадує, що заробляли багато.

— Юрі й Фімі платили по 16 карбованців за концерт, мені 14. Ми виступали два-три рази на день. Коли йшли по зарплату, грошей несли лантухи. Але нічого не відклали, все йшло на життя.  Я любила гарно вдягатися, мала кілька шуб, цілу шафу взуття. Брали домогосподиню, яка варила, прала, дітей до школи водила. Таких працівниць у нас жило п"ять чи шість. Одна срібні виделки повикидала, інша крала. Юра колекціонував марки на тему "Радянський Союз", то мусив продати, коли ми купували машину.

Я мала кілька шуб, цілу шафу взуття

1986-го на гастролях в Ужгороді в Тимошенка стався інфаркт. За  місяць помер від інсульту. Йому було 67.

— Останніми роками казав: "Мені так набридло, як я хочу відпочити. Але зобов"язаний працювати. У нас ростуть два хлопці". Після його смерті нормальні заробітки для мене скінчилися. Я тричі в Чорнобилі виступала, причому ніхто не казав, куди нас везуть. Їдемо автобусом: дивлюся — вздовж дороги прапорці маленькі повтикані. Розумні люди після того дістали довідки і поотримували чорнобильські. Мені це і в голову не прийшло.

По смерті партнера Березін виїхав із сім"єю до Ізраїлю. Помер там шість років тому.

— Я так хотіла зробити музей Штепселя і Тарапуньки, бігала тут по начальству. До Омельченка (колишній мер. — "ГПУ"), Биструшкіна (начальник управління культури. — "ГПУ"). А вони тільки відсилали мене один до одного. Маю листи Олександра Довженка. Він із Юрою листувався у війну. Залишилися чоловікові ордени, медалі, гармошки. Усі речі відвезла в Полтаву в краєзнавчий музей. Листи Довженка залишила собі. Продавати нічого не збираюся, бо маю нормальну пенсію.

Торік ректор університету культури Михайло Поплавський пропонував викладати в нього.

— Відмовилася, бо треба о сьомій встать, у вісім вечора йти з лекцій.

Пригощає халвою у шоколаді.

— Після Юри сім років жила з югославським композитором. Його збила машина. А зараз трапляються самі дурні, ідіоти або жмоти. Один вчора дзвонить: "Юлия Максимовна, хочу вас поздравить с днем варенья. Я вам записал, как вы и просили, фильм "17 мгновений весны". Только радистку Кэт вырезал. Ее там не должно быть". Геніальні люди писали роман, знімали, а він собі дозволяє щось вирізати. Ідіот, хоч і красивий мужчина. Більше не хочу заміж. Гарні люди всі зайняті.

Дарує диск із власними піснями. На ньому пише: "Здоровенькі були!"

— Так колись чоловік писав. Після його смерті всім роздаю такі автографи. Самій мені спокійніше, хоч, буває, така хандра нападає. Тоді збираюся та їду у Львів, там усі мої шкільні подруги. Там мама похована і брат.

×