Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну ветеринарна клініка "Асті" в Києві перетворилася на притулок для тварин, що постраждали від війни. Для цього взяли в оренду два додаткові підвали. Через заклад пройшли 1500 тварин із окупованих територій.
— 25 лютого до нас почали звозити тварин із-під Києва. Когось волонтери доставляли, когось — господарі, яким вдалося вирватися з окупації, — розповідає власниця "Асті" 30-річна Марія Салієнко. — Наш партнер Олексій Суровцев (актор і танцівник. — ГПУ) їздив в окупований Ірпінь, де має квартиру. Лише звідти привіз майже 70 котів. Хоч до війни в нього було двоє, забрав ще одного.
Марія показує великого кота з вистриженими клаптиками шерсті по всьому тілу. До його клітки тягнеться трубка крапельниці. Поряд на інших столах — клітки з кішками із маленькими кошенятами. Всі або сплять, або сонно поглядають. У їхніх мисочках — недоїдений корм.
— Останні три роки я жила в Єгипті, вела справи на відстані. Але коли в Україні почалася війна, повернулася додому, — говорить Салієнко. — Кількість тварин збільшувалася щодня. Коли їх стало 150, знадобилося більше персоналу: лікарів, асистентів, адміністраторів. За три дні набрали повний штат. До нас прийшли ветеринари, які живуть неподалік і мають клініки по місту, але не могли до них дістатися. З'явилося кілька десятків волонтерів, які вигулюють собак і прибирають у приміщеннях. Так сталося, що ми виявилися єдиним місцем у столиці, яке приймало тварин з окупованих територій.
Якось до нас прийшов чоловік із Донецька. Він із псом тікав із окупованого міста попутками, останні 60 кілометрів до Києва йшов пішки. Дістався за тиждень. Собаку ми відкачали, хоч його лапи були стерті.
У нас є пес з Ірпеня, господаря якого вбили росіяни. Сусід закопав його біля хати. Приходив годувати тварину, щоб той не відкопав тіло.
Заходимо з власницею в кухню без вікон. Сідаємо на диван. Одразу на коліна Марії кладе голову коричневий пес породи курцхаар. У нього світяться ребра, на морді — сиві шерстинки. Лапу з висунутими кігтями заледве прикриває долоня жінки.
— До війни мала двох собак, тепер їх у мене п'ять, — продовжує. — І цей теж, — стискає морду пса між долонями.
Дає торкнутися шкіри собаки біля пащі. Через неї промацується залізна куля.
— Якщо куля не заважає тварині, не витягаємо. Багато тварин із пораненнями осколковими, дивишся на рентген: а там самі шматочки. Ось це той випадок, — витирає очі курцхаару, цілує в ніс. — Ну тільки, коли подорожуватимемо з собакою, то біля металошукачів пікатимемо завжди, — усміхається. — Такого багато. Найважчий випадок за ці місяці був із доберманом. Господарі — чоловік із дружиною — не могли прорватися з окупованого Ірпеня. Разом із собакою 11 днів сиділи в машині. Їжі в них не було, мали лише воду. Поряд вибухнув будинок, у пса стався крововилив у мозок і контузія. Коли господарі привезли його сюди, цілу ніч чекали під дверима, доки ми прооперуємо. Але, на жаль, він не вижив.
Ветеринарна клініка "Асті" шукає господарів для котів і собак, яких прихистила. Перед тим тварину стерилізують і чіпують. Із власниками укладають угоду, де йдеться про те, що за її долею слідкуватимуть.
— Є в телеграмі канал "Хвостики шукають дім", де всіх виставляємо. Часто знаходяться власники: "Поверніть тварину". Але я не всім віддаю. З кожним бесіда: "Чому залишили зачиненими? Дітей ви ж взяли. А собаки — ті самі діти, вони ж себе не прогодують в будинку зачиненому". Маю право на це за законом про жорстоке поводження з тваринами. І одразу роблю ціни на послуги у 5–10 разів вищими: "Хочете забрати, оплачуйте". І часто: "Та ми не хочемо". А коли господар каже: "Звісно, оплатимо", то одразу повертаємо. По людях же видно, чи дійсно їм тварина треба, — говорить Марія. — Я стільки бачила зранених тварин, що не можу віддати їх за кордон. Ми маємо контролювати, чи все з ними гаразд. Можу спокійно дивитися на трупи людей, але коли бачу мертвих собак, мене розриває. Бо людина так чи інакше робить вибір, а у тварини його немає. Найохочіше розбирають породистих тварин. Дзвонять: "А у вас дрібненькі є?" Відповідаю: "Я дам вам контакти гарного заводчика, там цуценята дешеві — по 1,5 тисячі євро". Ми цього не розуміємо. Хочуть надурняк породисту тварину, а тоді від неї мати гарненьких цуценят. Тому стерилізація обов'язкова. Так ми бережемо собак.
3 
1
Коментарі