— Ми з батьком багатії. Його в могилу звело золоте запорошення легенів. Надбав його у колимських копальнях. А я маю килимове, — казала ткаля й писанкарка 70-річна Василина СУМАРЯК із села Усть-Путила Путильського району Чернівецької області. Мала астму. Померла в ніч на 3 червня.
Жінка 29 років виготовляла килими. Працювала на Путильській фабриці з переробки вовни.
— Ще за радянських часів для виставки робітниці виткали величезний килимовий портрет Леніна, — згадувала Василина Олексіївна. — Але десь не догледіли — зробили вождя, як модницю, з червоними губами. Виставка на носі, а в нас завал. Начальство від досади сопло, мов ковальський міх. Я на те глянула й кажу: "Нема тут ніякої біди. Лише треба розборсати червону нитку й іншу туди заволочити". Директор до мене: "Виручайте, Василино". Голкою розворохала ткання, вправила іншу нитку. І поїхав килим на виставку. Після того тільки-но десь якась вада на виробі — вже мене кличуть.
Писанкарством займалася з дитинства. Її роботи зберігаються в українських музеях і приватних колекціях Канади, Бельгії та Німеччини.
— Зі швачки немає багачки. Цим ремеслом статку на заробиш, — казала Сумаряк. — Але розум мій налаштований не на вигоду, а на красу. Мені їсти не дай, лише б писанки писати.
Василину Сумаряк поховали в рідному селі поряд із сином Іваном та чоловіком Ярославом Михайловичем.
5 
35413
Коментарі