Екс-губернатор Одеської області, народний депутат від Блоку Литвина 52-річний Сергій Гриневецький приймає відвідувачів у своєму кабінеті в Одесі.
— Щойно розмовляв із Йосипом Кобзоном, — кладе мобільний телефон. — Запросив його на перший міжнародний конкурс вокалістів пам"яті Антоніни Нежданової в Одесі. Призовий фонд там невеликий, перша премія всього 3 тисячі доларів. Хочемо привернути увагу до нього, запросивши зірок.
У кабінеті домашня обстановка. На підлозі — килимова доріжка, на музичному центрі позаду стоїть прапорець Народної партії. На стінах розвішана графіка старих видів Одеси. У кімнаті, куди ведуть двері з кабінету, стоїть шафа з дзеркалом у повний зріст, диван. У ніші облаштована кухня.
— Я й сам схильність до музики маю, — спирається руками на стіл. — Батько на мандоліні грав, хотів, аби я якийсь інструмент освоїв. А я гандбол любив і карти. Біля нашого стадіону залізнична станція була, де зеків з одного поїзда на інший пересаджували. Вони на лавках для глядачів у карти грали, а ми спостерігали. Батькові це не подобалося, але він розумно підійшов. Каже: "У музиці всього сім нот. Хіба ти з ними не розберешся?". Я навчився грати на баяні. Востаннє грав своєму другові, губернатору міста Орел, і співав "Есть город, который я вижу во сне".
Секретар приносить папери, просить підписати. Сергій Рафаїлович читає, потім розписується.
— Коли мені було 12 років, ми з друзями вирішили зробити мопед. Бо до цього всі на лісапетах їздили. У магазині культтоварів купили бензобак, знайшли двигун, цепочки зняли з велосипедів. І подалися його випробовувати на площу біля райкому. Коли за руль сів я, хтось із хлопців пошуткував — зняв заслонку, щоб я не міг затормозити. Я розігнався, аж тут до райкому під"їжджає "волга" першого секретаря. Я з розгону в нього врізаюся. Він не так за машину злякався, як за мене. Поміг мені з кущів вилізти. Кричати на мене було неможливо — коліна побиті, руки подряпані. Але я не заплакав. Найбільше за мопедом жалів. Його забрав у відділок інспектор ДАІ, якого викликали на аварію.
Сміється, пригадуючи пригоду. Крутить руки, щоб більше витягнути їх із рукавів.
У кишені 3 рублі та 62 копійки лишилося
— Потім виявилося, що ми з дочкою того інспектора в паралельних класах навчалися. Дізнався я це після школи, коли з нею одружився. А той водій на "волзі" через 20 років мене возив, бо я став першим секретарем райкому. Як проїжджав біля парку, часто нагадував мені ту пригоду.
Іде в сусідню кімнату готувати чай. Дістає білу чашку з написом "Експерт".
— Уміння майструвати мене не раз в житті виручало, — дістає чай у зеленій жестяній банці. — Після розпаду Союзу всіх партійних працівників позвільняли. Нову роботу знайти було неможливо. На який завод не прийдеш — не беруть, хоч спеціалісти і потрібні. Через півроку в кишені 3 рублі та 62 копійки лишилося, стільки тоді пляшка горілки коштувала. А в мене дружина і дитина вже були. Я пішов рихтовкою автомобілів займатися. Замучишся, додому приходиш чорний від бруду. Але міг прогодували родину.
Проходячи повз шафу із дзеркалом у повний зріст, зупиняється, причісує волосся.
— Тепер законодавча база України складається із поправок до законів. А треба такі продумані закони, щоб поправок не приймати. Я закон про вибори готував. Вважаю, що правильна була мажоритарна система, коли люди знали, кого обирають, і він відповідав перед ними. Тому й сидять у раді кнопкодави. Михайло Чечетов із Партії регіонів руку підійме так, — підіймає праву руку, не згинаючи, різко вгору, — всі голосують "за". А якщо так підійме, — підіймає руку по діагоналі, — голосують проти. Одного разу він підняв руку, а спікер його питає, чого він хоче. Хтось із депутатів вигукнув: "Чечетов у туалет проситься".
5 
35413
Коментарі