"Мій батько писав вірші й назвав мене на честь російського поета Едуарда Багрицького, — розповідає донеччанин Микола Капуста, 70 років. — Коли мене повезли на Полтавщину до рідні, тітка сказала: "Що за ім"я таке — Едуард?". Понесла в церкву, перехрестила на Івана. Коли навчався в Луганську, викладачі й одногрупники глузували з такого контрасту: "Едуард Капуста". То я й поміняв ім"я на Миколу. Мав братішку з таким ім"ям, він помер на війні. Так що по свідоцтву я Едуард, у хрещенні Іван, а по паспорту — Микола. Родичі й дружина звуть Едуардом, а на роботі — Миколою Миколайовичем".
Сидимо у вестибюлі готелю "Шахтар" у Донецьку. Капуста розмовляє українською.
— Мій рід походить від козака Лавріна Капусти — сподвижника Богдана Хмельницького. У діда було вісім дітей, ще жива тьотя Поля з 1911 року. Її після Німеччини занесло до Австралії, обмінюємося на свята листівками. Батьки казали, у війну я застудився. Мене вилікував німець, а інший подарував гармошку. Наша родина не встигла евакуюватися. Батько зробив велику коляску, поклав на неї весь скарб, а мене нагору посадив. І пєхом аж до Полтавщини перли. Це більш як 400 кілометрів.
Закладає за ліве вухо пасмо волосся.
— За життя я мав дві трагедії: одного разу дружина Люба зайшла за мною на роботу. У нас ще й медовий місяць не закінчився. Йшли вулицею, на мене три лобуряки суне: один здоровий, а двоє мілкіших. Напали з ножем. Я з одним зчепився. Жінка галасує: "Брось нож!". Він проштрикнув мені вухо. Бандити втекли, а мене цілу ніч лікарі латали. Спину, груди. В голові зачепили якийсь нерв, що праве око відтоді вбік дивиться. Докладаю зусиль, аби на фотографіях виходити із нормальними очима, — пояснює. — Місяців два в лікарні відлежувався. Потовстів, став прес качать — шви лопнули й грижа утворилася. Ще раз різали. Зараз махнув рукою: їм усе, що хочу. А десять років тому під машину попав. Увечері якась налетіла, збила й втекла. Ребра побиті, досі болять.
Око відтоді вбік дивиться
Микола Миколайович художник-карикатурист. Розкриває папку зі своїми роботами.
— За спеціальністю я скульптор, але створив тільки два портрети: батька й дружини, — говорить. — Треба було їх у гіпсі відлить, а так засохли, то й викинув.
Зауважує, що раніше малював карикатури для газет, нині працює вдома.
— Маю багато замовників на шаржі, карикатури. Люди такі речі колекціонують. Вигадав афоризм: "Людини не пізнаєш натуру, поки не зробиш на неї карикатуру". Ілюструю книжки. Нещодавно вийшли "Дитячі казки", "Байки Крилова", "12 стільців" та "Золоте теля". Остап Бендер у мене схожий на актора Сергія Юрського. Раніше брав участь у міжнародних виставках. Але був тільки у Болгарії, далі не пускали. За першу премію в болгарському Габрово — 100 левів — купив дружині плаття. На Кубі отримав приз — статуетку Дон Кіхота й Санчо Панси. Але так і не дочекався, щоб привезли. Пізніше знайомий запевняв, що в Міністерстві культури шафи забиті призами, медалями та грамотами.
Згадує, що в Болгарію на всесвітній ярмарок-виставку, присвячену полюванню, вислав 20 карикатур.
— Отримав назад подяку від організаторів і 19 робіт. Написали, що одну хтось викрав, — сміється Микола Капуста.
1938, 31 липня — Микола Капуста народився у м. Макіївка Донецької обл.
1957 — закінчив Луганське художнє училище за спеціальністю "скульптура", але став графіком
1963 — одружився з кур"єром Любою, молодшою на 5 років, на вулиці порізали бандити; народився син Сергій, який працює стоматологом
1967 — народився син Максим, нині — дизайнер-поліграфіст
1996 — отримав звання "Заслужений художник України"
2008 — готує до друку книжку карикатур "Веселий город"
3 
1
Коментарі