Письменниковімандрівнику зі Сполучених Штатів Америки Сенді МакКалогу 75 років. Спілкувалися ми з допомогою завідувачки ресурсно-інформаційним центром "Вікно в Америку" Майї Тарасової, оскільки Сенді володіє тільки англійською.
Як сталося, що доля закинула вас до Ужгорода?
— Уперше в Україну я прибув 2000 року, щоб одружитися з жінкою, яку покохав ще в Штатах. Світлана перебувала в Корвалісі, штат Орегон, де ми й познайомилися, у складі делегації. Але вона видурила в мене гроші й покинула виживати у незнайомому місті. Та я зумів викрутитися і тепер одружений з іншою жінкою — Наталією.
Так і живу: старію, пишу історії про ужгородців, працюю на присадибній ділянці і намагаюся зробити дружину щасливою.
Що приваблює вас в українцях, а що не подобається?
— Люди напрочуд доброзичливі, з дуже щирими серцями. А молодь — і поготів. Життя тут дуже цікаве і бурхливе. Але в Україні є три проблеми: горілка, горілка і ще раз горілка...
В Україні є три проблеми: горілка, горілка і ще раз горілка
На історичний розвиток вашої країни мали вплив східні обряди, зокрема православ"я. Тому відчувається різниця у культурах. Дружина постійно каже, що я поводжуся не так, як слов"яни. І це проявляється у всьому — в їжі, одязі...
Писати ви почали вже після п"ятдесяти?
— У 1950-му я був студентом коледжу і відвідував курс "Як написати вигадку". По його завершенні викладач поставив найвищий бал, якого я не заслуговував, і це був просто подарунок. Та в дипломі вчитель зазначив: "Ти завжди зможеш описати подію, але ніколи не напишеш вигадку". І він був правий упродовж 50 років.
А в 1998-му під час мандрівки до Єгипту щось сталося з моєю головою, і я почав писати вигадки. Друзі, які читали мої твори, думали, що я описую якусь реальну подію. Та коли нарешті дочитували оповідання, яке закінчувалося вбивством чи самогубством, розуміли: це — вигадка. Відтоді мої найкращі твори побудовані на вигадці.
Як оцінюють їх критики і ви самі?
— Один із моїх американських друзів, який знається на літературі, сказав: "Твої оповідання такі гострі, що ти можеш порізатися ними".
А Наталя, яка є експертом у літературі, вважає мою писанину нудною. Хоча якось зауважила: "Непогано, як для американця, і, звичайно, краще, як у Фолкнера — одного із найнудніших письменників". Але оскільки Фолкнер удостоєний Нобелівської премії, то думаю, що мої твори не такі вже й погані.
Сенді, незабаром вийде ваша книга "Про довіру і красу" у новому варіанті. Розкажіть про неї.
— Роман "У що перетворюється довіра і краса" — англомовний варіант назви — зараз саме перекладається українською. Він має дати відповідь на запитання: чому українці живуть так важко, перебувають у стані постійного стресу, з постійними проблемами. Українці не застраховані на завтрашній день. Таке виживання висмоктує всю енергію з людини...
Я залишив їй свою квартиру, а сам опинився на вулиці
Якою вам бачиться Україна?
— Ви живете в цікавій країні і цікавому часі — у зв"язку з політичними перетвореннями. Тут багато хороших людей. Та найбільше мене вразила міцність зв"язків.
Коли дружина пояснила значення слова "сім"я", я погодився, що в Україні родина — це кілька поколінь. В Америці родина — це одне або максимум два "я", тобто одне-два покоління. Колись відомий американський актор Пол Ньюмен сказав: "Ми викидаємо свої ручки, коли вони ще працюють, викидаємо справні бритви і купуємо нові. Викидаємо чотирирічну автівку, навіть якщо вона ще їздить, і купуємо нову... Так само ми викидаємо своїх жінок, чоловіків, батьків, своїх найкращих друзів. Ми — викинуте суспільство". Ці слова я пам"ятаю вже 25 чи 30 років. Це єдина погана річ, яку я можу сказати про свою країну. Там, в Америці, ми всі чужі одне одному. Тому, якщо мене тут питають, чи варто їхати до Штатів, я кажу: якщо ви здоровий, освічений, молодий — їдьте, заробіть грошей і повертайтеся, бо в Америці дуже важко бути старим.
Ваша недавня поїздка до Штатів обірвалася на п"ятому тижні перебування там, хоча планували гостювати п"ять місяців.
— На це було дві причини. Перша: хоча моя дружина має важкий характер, я її кохаю. І як тільки-но прилетів до Штатів, одразу почав сумувати за нею.
Друга причина: я маю тут багато друзів і почав відчувати, що саме Україна — моя домівка. Корваліс, звідки я родом, — чудове місто, але я вже не почуваюся там, як удома.
Чому?
— П"ять років тому, коли мене обдурила Світлана, я залишив їй свою квартиру, а сам опинився на вулиці. Тоді п"ятеро різних ужгородців, з якими ми ледь зналися, запропонували мені свій дім. Коли у Корвалісі, де я маю багато знайомих і друзів, мені знадобилася одна кімнатка за невелику платню, тільки одна людина запропонувала пожити в неї. І це була 81-річна українська емігрантка — ужгородка Марина Росоха.
У синів свої сім"ї, і вони не погодилися б надати мені дах над головою
А ваші діти? Чому ви не пішли до них?
— В Америці я маю двох синів від першої дружини. Один із них живе у Корвалісі, інший — в Каліфорнії. Але сім"я там — зовсім інше, ніж сім"я тут. Моя колишня дружина Беатріс мешкає за сорок кілометрів від одного з синів. Проте коли в неї виявили ракову пухлину, вона пішла до лікарні самотужки, без допомоги синів. Їй благополучно видалили пухлину, і Беатріс, знову пішки, прийшла додому. Жоден із синів не провідав її...
Ось чому я не пішов до них. У синів свої сім"ї, і вони не погодилися б надати мені дах над головою.
А як щодо того, аби залишитися в Україні назавжди?
— Дайте подумати хвильку... Неможливо відповісти на це запитання однозначно "так" чи "ні". Є речі, через які я лишився б тут. Але є й таке, через що мені хочеться до Америки. Якщо повернуся до Штатів, то зостарію і помру там в самотності. Якщо постарію тут, то, коли помиратиму, буду оточений друзями.
Якщо й повертатимуся до Америки, то тільки з дружиною-українкою.
1930 — народився у США
1960 — у його присутності дружина Беатріс народжує сина Марка
1963 — починає кар"єру вчителя в Мілз-коледж, Каліфорнія
1970 — працює психологом, дає консультації
1983 — вперше відвідує Європу, Грецію
2000 — у США виходить книжка "Середземноморські історії"; уперше потрапляє до України
2002 — одружується з українкою Наталією Грігор
2018 — планує завершити земне життя
Чотири рази одружений, має двох синів — 46-річного Грегорі та 45-річного Марка
3 
1
Коментарі