"Ми тут живемо всі разом. Заходьте! Можете не роззуватися!" — запрошує у двокімнатну квартиру 59-річна львів"янка Ольга Балабанова. Вузький коридорчик веде до кухні. Звідти пахне смаженим м"ясом. На столі — шоколадне печиво в плетеній корзинці, попільничка, пляшка надпитого коньяку і газета.
Біля плити готує вечерю Тетяна – Ольжина невістка. Вона в чорній вузькій футболці, на четвертому місяці вагітності. Поряд, у сусідній кімнаті, за комп"ютером 37-літній син Ольги Дмитро і онук Нікіта, 16 років, — грають у якусь гру.
— Каву п"єте? — Ольга вмикає електрочайник. На ній джинси й коротка майка з капюшоном. Волосся пофарбоване у попелясте.
— Танюша, йди відпочивай, — звертається Ольга до невістки. — Я дороблю, заодно й покурю. У 90-ті роки, — пригадує, — ми вирішили почати бізнес. Я запальна страшенно, — затягується цигаркою. — Захотіла перепродувати побутову хімію. Гроші позичили у знайомого, а під заставу дали квартиру. У нас іще одна була – чотирикімнатна, в центрі міста. А менша у спадок від мами дісталася.
Я їм справжню армію влаштувала
Ольга іде до тумбочки, щоб залити окропом чашки з кавою.
— Спочатку все йшло добре, — продовжує. — Але з позикою ми загнулися... Квартиру довелося віддати. Мусила поїхати на заробітки до Греції. Колежанка знайшла мені роботу — доглядати за дідом. У нього було щось із кров"ю. Через день возила дідуся в лікарню чистити кров. Платили за це 300 євро. Важко було. Скучно, — зітхає. — Потім знайшла іншу роботу: грек розлучився, треба було йому няньки — за двома синами доглядати. Так я стала бебісітером — жінкою, що сидить із дітьми.
А як вас називали грецькі діти?
— Кірія Ольга. "Кірія" — по-грецьки пані. Антоніс та Йорго, їм було 8 і 10 років. Нині, — примружує око, рахуючи, — старшому вже 15. Козак! Я навчила їх варити, плавати, прибирати.
Важко виховувати чужих синів?
— А я уявляла, що то мої сини, — опускає очі. — Я їх любила. Ми донині передзвонюємося, хоч спочатку їхній батько називав мене гестапівкою. Я їм справжню армію влаштувала, — сміється. — Пам"ятаю, посварилися за якусь гумку. Йорго так кричав, наче йому голову відірвали. Я взяла ту гумку та й викинула геть.
Батькові жалілися?
— Та ні... Він не мав на них часу. А коли вже починав виховувати... — вмовкає. — Наші своїх дітей так не б"ють. Тому вони мене й слухалися. Називали найкращим бебісітером Греції. Діти-іноземці не схожі на наших. Наші — золоті, святі! — каже переконано.
Хтось дзвонить у двері.
— То, мабуть, Макс прийшов, — Ольга заглядає в коридор. — Так і є: мій молодший. Ходи сюди, Максік! Я, власне, через нього і приїхала. У нього — день народження, 25 стукнуло.
На порозі з"являється високий хлопець у зеленій спортивній куртці. Чемно вітається. За ним біжить великий рудий собака.
— А Лор який щасливий! Пішов, пішов! — відштовхує Ольга пса й запалює іще одну цигарку.
Португальці гірше ставляться до нас, ніж греки
— А мій чоловік подався до Португалії, — продовжує. — І я слідом, щоб бути разом. Рік сиділа там без роботи. Португальці гірше ставляться до нас, ніж греки — без поваги. Але знайшла собі роботу за 450–600 євро: взяли мене доглядати за 50 собаками. Казали, що собачий клуб, але щось не схоже. Усі пси живуть у хазяйському будинку, в кожного своя кабіна. Моя кімната поряд із собаками. Такий сморід! Господарі ліниві: після вихідних приходжу, а вся підлога в лайні. Але звикла.
Ви у відпустці?
— Так. На місяць відпустили. Я дітей чотири роки не бачила. Із Греції одразу поїхала до Португалії.
1947 — народилася в місті Кунгур (Росія)
1969 — вийшла заміж за Анатолія. Народила сина Дмитра
1979 — закінчила Львівський меліоративний технікум
1981 — народився син Максим
1990 — Дмитро одружився з Танею. У них народився син Нікіта
1998 — виїхала до Греції
2 
1
Коментарі