— Люблю ловити щуку, бо це справжній хижак. Бореться до останнього. Ніколи точно не знаєш, витягнеш чи ні, — говорить львів'янин 30-річний Володимир Босий. У суботу на березі озера за селом Мшана Городоцького району Львівщини витягає з багажника спінінг, коробки з приманками та гумові чоботи.
Водойма за 25 км од Львова. Володимир приїхав рибалити із двома товаришами. Платять по 30 грн. Більшість озер в області платні. Безкоштовно ловити можна лише на річках Рата, Дністер та Західний Буг.
— Це не те, що сидіти з вудкою на коропа. Сидяча рибалка нудна. Щоб упіймати щуку, треба добре ноги набити. Але й задоволення більше, — розказує Віктор Дацюк, 31 рік. — Пам'ятаю, як змагався з 5-кілограмовою щукою більше години, а вона зійшла під самим берегом, бо друг із підсаком не встиг добігти. Або недавно було, що тягну невелику щучку, а її хапає удвічі більша.
На плесі кілька човнів. Рибалки розходяться у різні боки. Перш ніж закинути спінінги, оглядають озеро.
— Якщо багато трави і коряг, то я вибираю поверхневу приманку. Таку, що занурюється у воду не більш як на 10–15 сантиметрів, — каже Володимир. — Тих, хто на щуку ходить, блеснярами називають. Від назви металевої приманки.
О восьмій спінінг у руці Володимира різко смикається. Знімає з гачка щучку і пускає у підсак. Називає таких щурятами.
— Замала, хай би ще підросла. Але першу рибину випускати не можна, — розповідає. — Випущу, як зловлю щось більше. Те, що за губу підчепив, не страшно. Заживе. Якось розбирав щуку, а в неї в горлянці гачок аж поіржавів.
Через 3 год. рибалки сідають на березі снідати. До чвертки горілки витягають канапки, сало, помідори та цибулю.
— Так, я сподіваюся, ніхто яєць і рибної консерви не брав. Бо не пофартить, — говорить Володимир Босий. — Навіть моя жінка знає, що я тільки канапки беру. Правда, як збирає тормозок на рибалку, то бурчить, що вигідніше ту щуку купувати. Але тішиться, як щось привожу. Варить юшку або на котлети перекручує. Тільки чистити не любить, то сам мушу.
— А я як без улову, то моя жартує, що їй у супермаркеті щастить більше, — додає Тарас Гринів, 31 рік. — Каже, ще ні разу звідти без риби не виходила. Коліжанкам розказує, якби за ті гроші, що я на новий спінінг складаю, накупити риби, то світилася б од фосфору. Хочу американський. Він зараз десь 2,5 тисячі гривень коштує.
За півгодини рибалки зводяться на ноги. Володимир міняє силіконову рибку з блискітками на срібного воблера, у воді він нагадує поранену рибину. Закидає і крутить ручку котушки. За кілька секунд щось штопорить приманку.
— Зараз тільки зачепа не вистачає, — бідкається. — Мабуть, доведеться цього року востаннє скупнутися.
Роздягається та заходить у воду по груди. Намацує воблер між корчем.
— У рибаків є прикмета: найкращі снасті та приманки — ті, які знайшов. Але мені ще ні разу не щастило. От іншу прикмету перевірив на собі. Позичив своє спорядження другові. На наступній рибалці витягнув щуку майже на 3 кілограми.
— А у вас що? — питає у рибалок, що прямують до свого авто.
— Та холєра його знає, чого сьогодні не клює, — відповідає старший. — Натягали трохи окунців. А за щукою думаю наприкінці жовтня приїхати. Зараз малька багато, вона сита. А з першими заморозками жор почнеться, то вона кидатиметься на все, що рухається.
По обіді львів'яни лаштуються їхати.
— Ноги аж гудуть, приїду додому, поїм і відрубаюсь, — розказує Володимир Босий. — Сьогодні до 20 кілометрів намотав.
3 
1
Коментарі