
Раніше на автовідповідачі дитячого видавництва "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га" звучало: "Любі хлопчики й дівчатка,/зайчики і каченятка, Абабагаламага десь пішла./ Але ви скажіть їй щось гарне. Дякуємо..." Тепер відповідає секретарка.
— Може, батарейка закінчилася, — пояснює 45-річний Іван Малкович, поет і власник видавництва. — Ми розширюємося. Уже нема часу на такі милі дрібнички.
Малкович сідає за комп"ютерний стіл з касовими ордерами. Замовляє секретарці дві кави. За вікном жовтіє закрут Бессарабського ринку.
Ти успішний бізнесмен?
— Я ніколи не вважав себе бізнесменом, — заперечує він. — Пилосмоками я б не торгував. Але й провальних проектів не мав, — стукає по столу.
Починав ти як поет. Не шкодуєш за поезією?
— Поезія потребує часу. В авто в київських пробках про поезію не подумаєш. Хіба у проміжку 10 хвилин, коли йдеш зі стоянки додому. Так я докінчив останню книжку "Вірші на зиму".
Колись тебе підтримала Ліна Костенко.
— Це найприємніший епізод у моєму поетичному минулому. Мені було 19 років. Ліна Костенко прийшла до Спілки письменників. Люди стояли в залі, у проходах. І раптом почали розступатися. Якраз хтось критикував мене. Заходить Ліна Костенко. Моє покоління бачило Ліну Василівну лише на фотографіях. І раптом — ось вона, жива. Ноги мене підняли, кинуло в холодний піт. Ну, думаю, кінець тобі.
Я знайомий з Віктором Андрійовичем, але щоб отак зустрічатися спеціально, то ні
А зараз спілкуєшся з нею?
— Переважно на день народження. Якесь коло людей приходить до неї. Жаль, що не частіше. Її донька приїздила з Італії, Оксана Пахльовська, та ми не побачилися.
Із президентом, часом, дружби не водиш?
— Я знайомий з Віктором Андрійовичем, але щоб отак зустрічатися спеціально, то ні. Але його діти мають наші книжки. Його дружина, пані Катерина, купує.
А з братами Кличками товаришуєш?
— З Віталієм, — уточнює він. — Я придумав три казки, які Кличко озвучить для компакт-диску "Сто казок". Він просив, щоб це були достойні герої і небагато тексту. Якось ми готувалися до прямого ефіру на радіо. Це було перед виборами. Я розповів йому тему одного знаменитого роману. Ну, щоб Кличко міг блиснути там під час передачі. В ефірі йому кинув цю подачу. А він її обминув, дуже елегантно. Мені це сподобалося.
Дзвонить телефон. Малкович розмовляє з 10-річним сином Гордієм. Турботливо щось пояснює.
— Я у сім"ї за маму, — каже згодом. — Один приятель, поживши в нас тиждень, сказав: "Ти не мама, ти єврєйская мама". Про дітей піклуюсь, як квочка. Дружина Ярина має батьківську таку, сувору руку, а я намагаюся і суворо, й лагідно.
Бачив тебе у Пирогові, грав у футбол із меншим сином.
— Їздимо, граємо. А зараз зводжу будинок на Борщагівці біля кума, Богдана Бенюка. Завжди мріяв жити на свіжім повітрі. На батьківщині, в Карпатах, є велике обійстя. У нас було 15 чи 17 гектарів. Але радянська влада прийшла і цілком справедливо сказала, що не варто одним людям мати так багато. Після 1989-го віддали десь 5 гектарів. У суботу-неділю сідаю у свого темно-синього "мерседеса", беру родину і їду туди. Побудував будинок поряд із батьківським. Туди приїздить багато друзів.
Кум Бенюк?
— Бенюк — кум. Поет Неборак — кум. Марічка Бурмака — кум, — сміється Малкович.
Секретарка приносить документи.
— Гроші я сплатила, — каже. Малкович, помішуючи каву у великій помаранчевій чашці, ввічливо, миролюбно розмовляє по телефону. Потім дістає пляшку молдавського коньяку. Доливає в обидві кави.
Ти з Карпат. Отже, гуцул?
— Це не звєсно. За прізвищем ні: гуцули — Герасим"юк, Баюрак, Орфенюк, Портяк... А на "ич" — шляхетське прізвище. Чи могли бути гуцули шляхтою? Холєра їх знає. От у нас села — Березів і Люча. У Лючі жили прості, а в Березові — шляхта. У 50-х роках тільки в Березові могли носити вишиванку з коміром. Якщо "лючин" дозволяв собі таке святотатство, то хтось із Березова той комір відривав.
Рюриковичі ми?..
— Як пишуть у книзі "Березівське боярство на тлі історії України", ми були боярами. Я по мамі Арсенич. У нас півсела Малковичі, Арсеничі, Куничичі, Симчичі. Василь Симчич, що у "Захарі Беркуті" грав головну роль, — теж наш.
А сотенний УПА Мирослав Симчич-Кривоніс?
— Звичайно! Уяви, йому передали, ще коли він сидів, мою першу книжечку. Він казав: "Це наш Франко майбутній!" У мого тата була легендарна зустріч з ним. Тато, років у 14–15, з"їжджав на лижвах. Якраз ішли упівці, на чолі — Симчич. Уявляєш — сотенний! — попросив хлопчика з"їхати на лижвах. І упав! Тоді Симчич щось таке сказав татові, дуже підбадьорливе і смішне, що він ціле життя пам"ятає.
Зводжу будинок біля кума Богдана Бенюка
Десь чув, що ваш рід має герб.
— Так. Місяць, зірки якісь там... Головні кольори синьо-жовті. Спочатку до нього належали 26 родів, потім — 200. Це герб Сас: півмісяць догори ріжками, дві шестикутні зірки і срібна стріла. До речі, до нього належить і рід Андруховичів.
А хто твої батьки?
— Тато був пасічником, працював на різних роботах. Юнаком їздив на Донбас. Грав у сільському театрі. Писав сам гуморески, виступав з ними.
Ти, знаю, граєш на скрипці.
— Я закінчив музучилище. Дружина Ярина — теж скрипалька. Її тато, Богдан Антків, керує капелою Ревуцького. А дідо, теж Богдан, один з найстаріших акторів театру імені Заньковецької. Йому належить інсценівка "Сестер Річинських" за Іриною Вільде. Ярина ревнувала діда — сідала йому на коліна і не давала писати. А окуляри сховала в п"єц. І тільки в зимі знайшли ті окуляри. Що таке п"єц? Піч, викладена кахлями.
Питаю, як вони познайомилися.
— Побачив її у книгарні "Поезія", на вечорі Оксани Забужко. Ярина йшла з однокласницями на концерт віолончелістки Наталії Гутман. Зайшла до книгарні погрітися. Я мав іншу пасію, ледь не одружився. Вона теж мала якусь закоханість. Зустрілися ми 85-го, у березні, а одружилися через рік, у липні. Вона здавала іспити у 11-му класі, а я вже жив у них. Чи не жалкує вона? Хто зна. Треба в неї спитати.
1961, 10 травня — народився в селі Нижній Березів Косівського району на Івано-Франківщині; мати Юлія Іванівна завідувала рестораном "Гірська арніка", батько Антон Миколайович був пасічником
1980 — закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музучилища
1984 — перша поетична збірка "Білий камінь"
1985 — закінчив Київський університет, філологічний факультет
1986 — одружився з 18-річною Яриною
1988 — народився син Тарас; зараз — студент
1992 — зайнявся видавничою справою
1995 — народився син Гордій
1997 — поетична збірка "Із янголом на плечі"
2003 — звів будинок на батьківському обійсті в нинішньому Березові, 39-річна сестра Людмила — сільська вчителька, пише вірші
2006 — "Вірші на зиму"; балотувався до Верховної Ради за списком "Пори-ПРП"
Коментарі