Третій рік не розмовляють Валерія та Ілля Правуки

 

Подружжя Правуків живе в половині приватного будинку на столичній вул. Кошового. У квартирі старі меблі та килимки. Охайно й чисто.

На порозі господиня Валерія, 27 років, киває головою і мовчить. Її чоловік 27-річний Ілля виходить із кімнати у старій футболці. Простягає руку для привітання. Теж мовчить. Потім бере авторучку й аркуш паперу.

— "Здравствуйте! Я вам кофе сделаю!" — пише.

Валерія та Ілля спілкуються записками. У жінки крупний і чіткий почерк, у чоловіка — дрібний. Не розмовляють третій рік. Замовкли за півроку після одруження.

— Ми багато сперечалися та сварилися через побутові проблеми, — пояснює письмово Ілля. — Я колись читав, що наші предки переставали між собою спілкуватися, аби не ображати найближчих людей.

Слово "найближчих" не розібрати — двічі переписує.

Валерія на своєму аркуші продовжує розповідь:

—Підрахували, що майже половину часу витрачаємо на порожні балачки, сварки, непотрібні плітки, спілкування з людьми, які нам несимпатичні і яких не поважаємо. За тиждень мовчання зрозуміли, наскільки стало краще жити. Через місяць перестали писати матюки. Зранку киваємо одне одному головою — значить, вітаємося. Якщо нахил у правий бік — встав у доброму гуморі. Якщо в лівий — краще не чіпай.

— А як за столом спілкуєтеся? — цікавлюся.

— Раніше мене напружувало, коли за вечерею Ілля вимагав, аби я біля нього крутилася: подай ложку, досип супу, — пише Валерія. — У нього в родині так заведено, що жінка має обслуговувати чоловіка. А в мене завжди було самообслуговування. Часто гавкалися через це. Написати виходило б довше. Тепер Ілля вже звик: встав, сам досипав супу, взяв сільничку.

Ілля додає:

— Раніше після роботи за вечерею скидав негативну енергію на Лєру. Якось написав про свої проблеми — два аркуші паперу: що на роботі сталося, хто і скільки нам не доплатив, який замовник виявився козлом, — малює смайлика. — Але самому все здалося наскільки дрібним, що навіть не показав дружині. Зім"яв аркуш і викинув у смітник. Лєра так нічого й не дізналася.

Через місяць перестали писати матюки

Ілля працює на будівництві — кладе цеглу. Валерія заробляє вишиванням удома.

А перед телевізором не сваритеся?

— Я люблю спортивні канали, а Лєра серіали, — пише Ілля. — Я називав її тупою — за мильні опери. А зараз дивлюся спорт, приходить Лєра, перемикає канал — ну й добре. Мені так не хочеться вилазити з-під ковдри й шукати ручку з блокнотом.

Усе життя так мовчатимете?

— Ні! — пишуть синхронно. Валерія додає: — Коли з"явиться дитина, почнемо розмовляти, щоб її навчити говорити.

— Ми нормальні люди, не хочемо чогось недодати своїй кровиночці, — дописує Ілля на її аркуші. — Ви каву пийте, вистигне.

Лариса Геннадіївна, 53-річна мати Іллі, підтримує сина.

— Я пишаюся своїм Іллюшкою, — говорить жінка по телефону. — У других он діти й наркомани, й насильники, й зеки. А мій тихий, з роботи до жінки йде.

Продавець Тамара в магазині неподалік будинку Правуків звикла до мовчазних покупців.

— Приходять зі списком. Я беру бумажку, бєгом туда-сюда, в пакетик спакувала. Только говорю, скільки дєнєг.

1980, 26 грудня — Ілля Правук народився в м. Васильків Київської обл. в родині військовослужбовця
1981, 8 березня — Валерія Андрієнко народилася в Києві в родині вчителя
з 2000-го — Ілля працює на будівництві у столиці
2001 — Валерія закінчила Київський бухгалтерський технікум, роботи
не знайшла
2004, 18 червня — познайомилися на відпочинку в м. Свалява на Закарпатті
2005, 13 серпня — Ілля та Валерія одружилися
2006, травень — перестали розмовляти

×