4 липня на Байковому кладовищі у Києві поховали Андрія Мунтяна — сина колишнього футболіста київського "Динамо" 66-річного Володимира Мунтяна. Кажуть, він випав із балкона своєї двокімнатної квартири, що на житловому масиві Кадетський Гай у Солом'янському районі столиці. Мав 43 роки.
— Андрей всегда был позитивным человеком. Не можем поверить, что он решился на самоубийство, — висока білявка з букетом червоних троянд одягає сонцезахисні окуляри біля храму Воскресіння Словущого неподалік крематорію.
Близько 14.00 до церкви під'їжджає білий мікроавтобус "фольксваґен". Четверо чоловіків із хустками на передпліччях заносять коричневу лаковану труну до приміщення. Ще один дістає з пакета портрет небіжчика. Перев'язує чорною стрічкою і ставить біля труни.
— Андрій 10 років очолював центр соціальної адаптації наркозалежної молоді "Православне братство", — розповідає його товариш 39-річний Олександр Луцюк. Вони разом працювали. — Доти кілька років сам проходив реабілітацію в центрі "Косачівка". Коли позбувся залежності, почав працювати там наставником. 2003-го відкрив свій у селі Поліське Чернігівської області. У центрі лікують півтори сотні наркозалежних. Андрій був віруючий. Три роки тому почав зводити там церкву. Перед цим ми разом їздили дивитися на храми по всій Україні, були на грецькому Афоні. Я за спеціальністю архітектор. Після поїздок Андрій казав, яка має бути церква, а я креслив план. Побудували за два роки. Звели із дерева, яке зрубували вручну. Вона невелика, 17 на 15 метрів. Кілька разів проводили служби, хоча внутрішні роботи не завершили.
Сестра на похорон не встигла
Бачив Андрія напередодні його загибелі. З годину розповідав мені про свої проблеми. Наприкінці сказав: "Мені важко з цим жити". Трагедія сталася через нерозділене кохання. Більше нічого не скажу. Триває слідство.
Андрій Мунтян був утретє одружений. У нього залишилися четверо дітей: 19-річна Христина, сини Володимир, 16 років, 4-річний Михайло та Давид, 2 роки. Дружини прийшли на похорон.
— До батьків краще не підходьте, вони довго оговтуватимуться, — сивий чоловік у синій смугастій сорочці киває на Володимира Федоровича та його дружину 63-річну Тетяну Георгіївну. Обоє плачуть над труною. — Андрія знав із дитинства. Завжди був слухняний хлопчик. Гарно вчився у школі. Страшенно любив своїх тата, маму і сестричку Іру. Вона молодша від нього на чотири роки. Вчилася в Італії, вийшла там заміж. Зараз живе і працює в Римі. На похорон не встигла.
З родиною Мунтянів маємо дачі по сусідству в селі Проців Бориспільського району на Київщині. У них вона невелика. Городу немає, тільки газон і сад. Подвір'я обсаджене трояндами. На газоні Володимир Федорович часто грав у футбол з Андрієм та його синами. Він душі не чув в онуках. Усіх називав "ангелочками".
Андрій відзначав на дачі всі свята. Скликав друзів і смажив шашлики. Востаннє бачив його там 19 червня. Він привітався і сказав, що дружину і дітей залишив удома. Потім довго про щось говорив із мамою на веранді. Я його не впізнав — став худий і змарнів.
Священик відспівав покійного. Причину смерті з'ясовують.
3 
1
Коментарі