Ексклюзиви
Пʼятниця, 12 жовтня 2012 07:00

"Тільки з дружиною ні разу не перемовився на підвищених тонах"

Автор: фото: Ольга Камєнєва
  Керівник львівського гурту ”Піккардійська терція” Володимир Якимець: ”Темп життя в Києві занадто швидкий. І ставлення до тебе якесь штучне, бізнесове. Через чотири дні, тиждень це починає давити”
Керівник львівського гурту ”Піккардійська терція” Володимир Якимець: ”Темп життя в Києві занадто швидкий. І ставлення до тебе якесь штучне, бізнесове. Через чотири дні, тиждень це починає давити”

— Нащо нам той парк? Давайте знайдемо якусь кав'ярню. Головне, щоб там можна було курити, — керівник львівського гурту "Піккардійська терція" 38-річний Володимир Якимець стоїть перед "Макдональдзом" на столичній Дарниці. Він третій день у Києві. Приїхав готуватися до концерту до 20-річчя їхньої формації в палаці "Україна".

Заходимо до бару готелю "Братислава". Там заборонено курити. Тому сідаємо на лаву перед будівлею. Поблизу робітники лагодять фасад.

— Я вдруге на Дарниці. Перший раз був давно. Нічого тут не знаю, — закурює артист. Щойно з телеефіру. На обличчі грим. — Якщо живеш у Києві три дні, чотири, тиждень, це починає давити на голову. Темп занадто швидкий, і ставлення до тебе якесь штучне, бізнесове. У Львові інша крайність — забагато панібратства, велике село. Це заважає професійно працювати. Починаєш пробачати недоробки. Думаєш — добре, якщо не сьогодні, то завтра.

Робітники починають гуркотіти дрилями.

— Ну, — зітхає Володимир, — світ хоче стати бізнесменами. То середніми, то маленькими. Навіть нема скверика нормально посидіти.

— Пойдемте на детскую площадку, — пропонує фотограф.

Музикант обертається всім торсом:

— От скажіть, будь ласка, — я і дєтска площадка! — сердито знизує плечима.

Фотограф розвертається і, не прощаючись, іде.

— Образилася, — співак проводжає її винуватим поглядом. — Я спокійний, але це не означає, що неемоційний. Мої друзі знають, що Якимець може так вибухнути, як ніхто. Не люблю показовості й нав'язливості.

У парку Перемога у вуличному генделику замовляє велику чашку кави американо з молоком.

А як же увага прихильників?

— Коли після концерту приходять за куліси і просять автографи, це мене обурює. Я після праці хочу відпочивати. Людина має витримувати дистанцію. Років із 10 багато перехожих, побачивши мене на вулицях, зупинялися і починали наспівувати "Старенький трамвай". Як це діставало! Особливо, що всі обертаються на мене, бо я білявий. Не альбінос, просто блондин. Дитиною був, казали: "О, який білий хлопчик пішов, усі-пусі". А коли стаєш дорослим, почуваєшся мавпою в місті. Хоча малим увагу любив. 3-річним у яслях колядував, тато навчив. Кухарки забирали до себе на кухню і давали подвійну порцію запіканки.

Музикою зацікавили батьки?

— Вони не музиканти. Тато зварювальник, мама — прибиральниця. У 7-8 років я не раз получав паском по одному місцю. Ми жили у старому польському будинку біля Стрийського базару. В квартирах були ще старі печі. Раз тато пішов на роботу і наказав виключити піч. Я задивився мультики і забув. Прийшов о восьмій годині вечора з хокею і отримав від тата клюшкою. До музики теж заганяли паском.

За що вас вигнали з консерваторії?

— Виключили за неуспішність. Вважаю, абсолютно заслужено. Я не хотів їздити у фольклорні експедиції. Не розумів, навіщо вчити німецьку мову, психологію. Потім поновився на платному. Але рік навчання  коштував майже так само, як в університеті Франка на юридичному факультеті. Я таких грошей не мав. Я, мабуть, один із небагатьох лауреатів Шевченківської премії, який не здобув вищої освіти.

На що витратили премію 130 тисяч гривень?

— Прочитав в інтернеті, що ми покупували собі машини. Насправді придбали нові мікрофони, трохи віддали на благочинність, а третину розділили між шістьма учасниками гурту. Всілякі ходили плітки. Голубими нас називали: "Шість чоловіків, щось тут не то...". Спочатку я спробував доводити в своєму блозі, що це дурниці. А потім зрозумів: нікому правда не потрібна. Мною бавляться, як кіт мишкою.

Ви одружилися найпізніше з "піккардійців" — у 36 років.

— Раніше мав надто емоційні стосунки. Дружина Віра — єдина кобіта, з якою ні разу не перемовився на підвищених тонах. Вона, слава Богу, не музикант, а фінансовий аналітик. Може, тому нам так добре разом.

У машині, вдома слухаєте музику?

— Маю чотири тисячі живих концертів світових музикантів на DVD. Раз передивився концерт "Раммштайна", але вдруге не буду. Дуже агресивно-депресивний стан після нього. Останнім часом намагаюся нічого не слухати. Де не йдеш — з усіх телефонів лунають чиїсь пісні. Років, напевно, сім у мене дзвінок на мобільному не працює. Тільки вібро.

Зі спинки стільця бере поліетиленовий пакет. Усередині чорна сумка з довгим ремінцем.

— Ой, чого це я так ношу, — закидає її через плече. Пакет складає і викидає в смітник.

Біля "Дитячого світу" зупиняється на світлофорі. Автівок немає. Притримує мене за руку, коли хочу перейти дорогу на червоне:

— Принципово так не роблю. Не хочу скидатися на курку, яка починає перебігати дорогу. А потім бачить машину, розвертається і біжить назад.

Зараз ви читаєте новину «"Тільки з дружиною ні разу не перемовився на підвищених тонах"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 759
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути