— Люблю його, бо дитину мою взяв за жінку. Діток ростить, бачу, до сім'ї все горне, любу копійку на малих тратить. То, що вдарив мене, забула вже. Може, й сама наривалася, — говорить 65-річна Степанія Яцюк із міста Турка Львівської області. Переїхала зі Львова в райцентр із чоловіком після того, як її побив зять.
У передмісті Турки Яцюки розвели власне господарство. Тримають курей, корову, свиню. Мають 20 соток городу. Усім діляться з дітьми. Щосуботи передають автобусами м'ясо та городину до обласного центру.
— Аби свіженьке мали все діти та онуки. Маємо Іванка, йому 15 років, і 12-річну Христинку. Скучаю за ними страшно, — продовжує Степанія Іванівна. — Колись разом жили. Там у Львові в чоловіка 3-кімнатна квартира є. Але довелося дітей лишити. Разом ніяк не виходило. Зять на початках дратував страшно. Ніяк не могла змиритися, що дочку мою не поважає, кричить на неї. Влазила в їхні стосунки. Одного разу під роздачу попала. Петро, зять, випивший прийшов. Дочка сваритися стала. Мовляв, що то за постійні гулянки, додому пізно приходить, дітям уваги ніякої. Ну, я давай підтримувати дитину. Він мені раз сказав: "Мамо, не лізьте". А я де там, ще більше рипіти стала. Він — другий раз просить. Я за своє. А він тоді як ся розверне, як мене кулаком по обличчі. Упала на стіл кухонний, аж ніжку зламала. Крику наробила. Чоловік прибіг. Глянув на все. Зятя по спині похлопав. Каже: "Правильно зробив, вона чого в твою сім'ю лізе". Думала, в мене від обіди серце розірветься. Але втерла сльози і пішла спати. Через місяць у старого мого день народження було. То зять йому "жигулі" подарував. От так — тещу по пиці вдарив, а тестю машину купив. Ну, мій тут і став про переїзд говорити.
Яцюки переїхали до старої батьківської хати. Живуть там третій рік. Діти з онуками навідуються на свята та дні народження.
— Не конфліктуємо тепер зовсім. Зять приїжджає, мене першу цілує. Усе: "Мамо, сідайте, відпочивайте, ми поможемо". Аж полюбила його. Про той випадок не згадуєм. Він не вибачався, але я йому простила. Уже тепер довідалася, що затримувався тоді так довго, бо гроші на машину хтів заробити. Я влізла, де не треба. Тепер так — то ваші справи, а то — наші. Донька хоч деколи і хоче пожалітися, але я стримую, зятя похвалю, і все.
3 
1
Коментарі