"Син українською розмовляти не міг. Рік у школі не відповідав на уроках"

 

Офіс гімнастки 52-річної Стел­ли Захарової розташований на четвертому поверсі новобудови столичного Печерська. Має напівпрозорі стіни з матового скла. На робочому столі — фотографії дітей, сувенірний нефритовий телефон, товста свічка з рожевого парафіну, закритий ноутбук.

— С компьютером почти не общаюсь, — Стелла Георгіївна у спортивних штанях і плетеній білій кофті сідає в робоче крісло. — Читаю переважно новини. А просто лазити в інтернеті не маю часу. Увечері треба приділити увагу родині, собак нагодувати. Щодня встаю о 6:00 без будильника.

Собаки привчили до графіку?

— Життя привчило. Я — жайворонок. Зранку обов'язково випиваю пару склянок води з лимоном, щоб увійти в робочий тонус. Потім — чашку кави. Скрізь запалюю свічки. Не ­люблю яскравого електричного світла.

Тричі на тиждень займаюся на тренажері вдома. Двічі на тиждень ходимо з донькою на кінну базу. Жінка завжди має бути в тонусі. Я не соромлюся свого віку. Мені бігти нікуди й немає за ким. Я вже пробігла свою естафету. Хоча різні бувають гімнастки. Оксані Чусовитіній (німецька та узбецька гімнас­тка. — ГПУ) 40. Досі виступає на змаганнях. Я почала кар'єру в 5 років, закінчила в 19. Мала вибір — будувати сім'ю чи перекидатися ще два роки без пуття.

Чому без пуття?

— Славу я здобула на Олімпіаді 1980-го. Далі могла б тільки втратити. Чемпіонат СРСР 1982 року закінчила без медалі. У мене такого ще не було. Зрозуміла, що треба красиво піти.

Як починали кар'єру?

— На перші змагання виїхала в НДР 11-річною у складі юніорської збірної СРСР. Нас, діток, уже готували до Олімпіади-1980. Тренувалися роками по вісім годин щодня. Тренування були важкі й виснажливі. 300 днів щороку ми проводили в Москві на тренувальній базі збірної СРСР з гімнастики. У лісі, на озері Круглому. Ми дуріли — щодня ті самі обличчя. Тільки сніг навколо. Давали багато вітамінізованих продуктів — ікра чорна, ікра червона, вітамінізований шоколад, вітамінізовані соки, бо навантаження були колосальні. Каш і картоплі не бачили. Тренер сам відсипав: п'ять ложок першого, півшматочка м'яса, овочі, фрукти.

Cолодке потай купували?

— Звісно. Ваги навчилися так пальцями ніг підтримувати, щоб показували менше. Моя вага майже не змінювалася. Завжди мала 42 кілограми.

100–200 грамів набрати — допускалося. Але якщо додаєш півкіло чи кілограм — та ви що! Це одразу відчувається у стрибку, удари під час приземлення стають болючі.

Часто бували серйозні травми, переломи зі зміщеннями й розривами. Колода, на якій виконувала сальто, мала завширшки 10 сантиметрів. Якщо промазувала ногами, розсікала підборіддя. Долоні були зірвані до м'яса.

На спартакіаді народів СРСР 1978 року отримала два розриви сухожилля гомілкостопа. ­Потрібно було виступати. Мені так замотали ноги, що я їх не відчувала. Коли розбинтовувала — на очах розпухали.

Кажуть, інтриги у спорті — звичне явище.

— Я не потрапляла в інтриги. Слідкувала за собою. "Амуніцію" — чешки, накладки на руки, носила в сумочці, ніде не залишала. Бо могли підрізати накладку. І вона відірвалася би під час виконання вправ.

У спортивній сім'ї є змагальність?

— Із чоловіком прожила більш як 30 років. Він настільки добрий, що таких людей я не зустрі­чала. Іноді готовий останню сорочку віддати. Але це — гарна риса.

Ви прожили у Швеції 10 років і повернулися на батьківщину.

— Мали все, щоб залишитися. Дім, власний бізнес, дитина навчалася. Повернутися вирішили спонтанно. Наприкінці 1997-го приїхали до Києва у відпустку. Відчинила квартиру за три дні до Нового року, сіла й заридала. Так боляче стало. Не хотілося їхати назад.

Продали там дім і приїхали сюди. Повертатися не боялися. Ми — забезпечена сім'я, заробили собі на життя. Почали вкладати гроші в сина — у додаткові заняття з російської, української. Він українською розмовляти не міг. Рік у школі не відповідав на уроках.

Як звикали до тутешнього життя?

— Чули, що тут злочинність велика. Мали останню модель "Вольво С40". Авто охороняла міліція. Дитину водили за ручку до школи. Але комфортно почувалися в рідній країні. Уже не треба було думати, як речення скласти.

У Швеції мене добивала різниця культур. Нас запросив у гості друг Магнус. Два місяці кликав. Узяли пляшку шампанського, коробку цукерок. А що таке наше шампанське у Швеції? Це — ексклюзивний подарунок. Приходимо. Сидить його дружина спиною до дверей — ноги на столі, їсть чипси й дивиться телевізор. Повернула до нас голову: "Хей!" І — далі в телевізор. Магнус кличе на кухню пити каву. Шампанським і цукерками не пригостили. Ми пішли, бо мені через це все кров у мозок почала вдаряти. Жінка навіть не встала.

Якщо чоловік із дружиною ідуть до ресторану, платить кожен за себе. Дітям 18 років виповнилося — усе, на свої харчі. Хочеш жити в мами з татом? Це коштує 2–3 тисячі крон на місяць. Плюс іще 500, якщо тут їстимеш.

Але там люди живуть для себе. У будні всі ресторанчики забиті, народ гуляє вулицями. Наші сусіди навпроти були директорами великої мережі супермаркетів, вийшли на пенсію. Ми вечеряємо на ­кухні. Бачу — сидять при свічках, із вином. Потім перейшли до зали, увімкнули музику й танцюють.

Що ще взяла у Швеції — за свою працю ти маєш заробити достойні гроші. На Заході заохочують, коли розпочинаєш бізнес. Держава не оподатковує рік, щоб ти став на ноги.

Що за конфлікт був із міністром молоді та спорту?

— Того року мав відбутися кубок гімнастики мого імені. Його проводжу 13 років. Держава постійно виділяла кошти. А міністр молоді та спорту Ігор Жданов вирішив відмити гроші на цьому.

Проект коштує 4 мільйони гривень. А оренда Палацу спорту на чотири дні — 530 тисяч. 2 мільйони мало дати Міністерство молоді та спорту. Ще 2 — Верховна Рада.

Коли це все затвердили, нам сказали — договори з контрагентами не підпишуть. За три дні до турніру всіх послали нахрін. Жодна копійка через банк не пройшла. Як лопухів, нас обвели навколо пальця. А 4 мільйони осіли в кишенях чиновників.

У чемпіонаті України з лижного спорту зараз триває скандал. Зробили гонки, де не було снігу. Організатори жили в найкращих готелях. А на фотографіях чемпіонату — голі без снігу галявинки, травичка росте, проліски й діти на лижах стоять. Раніше хоч ховалися, намагалися красти непомітно. Зараз совісті немає.

Цьогоріч вирішила жодної державної копійки на чемпіонат не брати, щоб не дати чиновникам можливості відмити гроші на ньому. По крихті збираємо. Дуже добре почуваюся — бо я, маленька, цього великого дядю з важелями влади перемогла.

Вийшла заміж за "динамівця"

Стелла Захарова народилася в Одесі. Батьки розлучилися.

— Мама танцювала в Одеському оперному театрі, але припинила. Не мала змоги виїжджати на гастролі через брак грошей. Тому закінчила перукарські курси і стала заробляти на хліб, — каже Захарова.

У спортивну гімнастику 5-річну Стеллу привела бабуся, майстер спорту з велосипедного спорту.

1979-го перемогла на Кубку Америки й Кубку світу. Наступного року з командою взяла "золото" на московській Олімпіаді, здобула другий титул абсолютної чемпіонки на Кубку світу.

Через три роки пішла зі спорту. Вийшла заміж за футболіста київського "Динамо" Віктора Хлуса. 10 років жили у Швеції, де Захарова викладала у спортивних школах.

В Україні проводить щорічний "Кубок Стелли Захарової".

Живе з чоловіком під Києвом у приватному будинку. Син Олег, 32 роки, юрист. 16-річна донька Христина — школярка. Онуку Микиті — 7 років.

Має йоркширського тер'єра Тошу і лабрадора Бетті. Захоплюється кінним спортом.

×